Богородицька ж фортеця переважно приписувалася до історії міста Новомосковська. До цієї непевності та плутанини додалося ще й не менш легендарне існування і розташування попередника Богородицької (чи Новобогородицької?) фортеці козацького містечка Самарь, якому нібито у 1576 р. надав грамоту на вольності польський король Стефан Баторій. «Нібито» — бо сама грамота не збереглася, а є посилання на неї в універсалі Богдана Хмельницького 1655 р., котрий деякі авторитетні вчені вважають так само фальшивкою (через посилання на «неіснуючу» грамоту), оскільки йшлося про землеволодіння. І локалізація містечка Самарь у більшості праць за традицією теж пов’язувалася з сучасним Новомосковськом (так стверджується навіть у коментарях до академічного видання творів Д.І. Яворницького — Т. 2, 2005 р.). Видатні дослідники історії нашого краю А.О. Скальковський. Ф. Макаревський, Д.І. Яворницький , Я.П. Новицький не внесли ясності в дане питання, а наступники посилалися на їхні праці.
Авторитети треба шанувати, але іноді не зайве висловити сумнів щодо якогось твердження чи наведеного факту. Уважний аналіз різноманітних джерел, співставлення свідчень мали наслідком незаперечний висновок: Богородицька і Новобогородицька — це дві назви однієї й тієї ж фортеці. Сьогодні це вже є істиною, яка, до речі, пояснює й відсутність будь-яких слідів існування шуканого об’єкту. Однією загадкою стало менше, але з цього тільки почалося розкриття таємниць.
Та спочатку про виникнення Богородицької (Новобогородицької) фортеці. Після підписання вічного миру з Польщею (1686) Росія активно розпочала вирішувати свої зовнішньополітичні проблеми на півдні — у кримсько-азовському напрямку, аби опанувати Чорноморсько-Азовським узбережжям. З цією метою пізньої весни 1687 р. російські війська князя В.В. Голіцина та українські козаки гетьмана Івана Самойловича рушили на південь. До речі, гетьман заперечував доцільність непідготовленого походу. Як і можна було передбачити, цей перший Кримський похід був невдалим. Татари підпалили в степу суху від літньої спеки траву, перепинивши шлях наступаючим. Фаворит царівни Софії В.В. Голіцин усю провину за провал походу склав на Самойловича, якого заарештували, скинули з гетьманства і відправили на заслання до Тобольська. Зате скористалися порадами гетьмана (хоч це і без нього було очевидно) щодо необхідності попередньої підготовки до походу.
З метою наближення «старту» військового походу до пограниччя, забезпечення війська зброєю, боєприпасами, продуктами, фуражем для коней тощо згідно з царським указом у тому ж 1687 р. розпочали будівництво фортеці на кордоні між Гетьманщиною та Запорозькою Січчю, але не на володіннях останньої — поблизу впадіння річки Самари в Дніпро. Спорудження фортеці, крім зазначених функцій передбачало ще й контроль за неспокійними запорожцями.
Ратники російського воєводи М.Л. Неплюєва та українські лівобережні козаки гетьмана І.С. Мазепи зі своїм завданням успішно впоралися, правда, ще за суттєвої допомоги «лопатників» (посполитих людей). Вже наступного року фортеця, яку в документах того часу називали Богородицькою та Новобогородицькою (аби підкреслити новизну її появи на відміну від Богородицької фортеці південно-східніше Тули, збудованої на 25 років раніше), в основному була готова.
У Російському державному архіві давніх актів зберігається не тільки «відписка» (звіт) М.Л. Неплюєва, але й листи кошового отамана Григорія Сагайдачного зі скаргами на ратних людей, звинувачення їх у тому, що вони грабують козацькі пасіки, вирубують ліс тощо. Те ж стосувалося володінь Пустельно-Самарського Микільського монастиря.
Богородицька (Новобогородицька) фортеця була дуже важливим форпостом Росії в процесі її боротьби за вихід до Чорного й Азовського морів, а разом із тим і новим підпорядкуванням Запорожжя. Тому вона згадується майже в усіх міжнародних договорах, які стосуються відносин з Османською Портою, Кримом і Запорожжям. Воєнно-політична завірюха у цих краях наприкінці ХVІІ та на початку ХVІІІ ст., а також невдалий Прутський похід Петра І призвели до зруйнування фортеці. На певний час і особлива потреба у ній відпала — з Портою наступив період замирення, а Запорозька Січ, як відомо, була вперше ліквідована у 1709 р. із розоренням її столиці.
На початку 30-х років ХVІІІ ст., готуючись до чергової спроби підпорядкування собі Чорноморсько-Азовського узбережжя, російський уряд вирішив спорудити вздовж колишнього кордону між Гетьманщиною та Запорожжям систему укріплень. Вона відома під назвою Українська лінія. Тоді ж, у 1731 р. на руїнах Богородицької фортеці та поблизу неї збудовано цілу низку укріплень, точне розташування яких і датування досі продовжують бути предметом дискусій краєзнавців і науковців.
Можливо, Богородицька фортеця ще довго зберігала б свої таємниці. Сплеск інтересу до неї в 90-і роки минулого століття пов’язаний, із одного боку, з активізацією питання про витоки обласного центру, зокрема, періоду існування Катеринослава-І, а з іншого, – з цікавими знахідками місцевих краєзнавців В.В. Бінкевича та В.Ф. Камеко, котрі підсумки своїх краєзнавчих розвідок опублікували у вигляді книги «Городок старинный запорожский Самарь с перевозом» (Дніпропетровськ, 2000). На підставі археологічних знахідок на околиці селища Шевченка та карт ХVІІ–ХVІІІ ст. автори доводять існування тут наприкінці ХVІ – на початку ХVІІ ст. козацького містечка Самарь. Авторитетний вчений-археолог, професор І.Ф. Ковальова не тільки підтримала краєзнавців, але й силами співробітників Лабораторії археології Придніпров’я і студентів-практиків Дніпропетровського національного університету розпочала системні наукові дослідження залишків Богородицької фортеці та прилеглої до неї території. Так на початку нашого століття почалися відкриття, які ординарну пам’ятку історії та фортифікаційного мистецтва Придніпров’я перетворили на унікальну.
Уже у 2007 р. науковці І.Ф. Ковальова, В.М. Шапобудов, В.О. Векленко видали «Каталог старожитностей доби пізнього середньовіччя містечка Самарь та Богородицької фортеці», до якого включили опис 2200 знахідок на території Богородицької фортеці. Описані в каталозі та пізніші знахідки печаток, торгівельних пломб, натільних хрестів, ґудзиків від одягу, посуду та інших побутових речей, холодної та вогнепальної зброї, прикрас, монет ХІV–ХVІІІ ст., тощо засвідчили давність поселення на околицях Богородицької фортеці.
Виявилося, що «городок старинный Самарь с перевозом», згадуваний у писемних джерелах дійсно існував на березі р. Самари напроти нинішньої Одинківки, а при перевозі – митниця, виникнення якої може бути віднесеним ще до Золотоординських часів. Не говорячи вже про безспірність існування козацького містечка Самарь. Дослідники на підставі численних знахідок, які не допускають ніяких сумнівів, вказують, що містечко Самарь було одним із найкращих поселень козацької доби на Подніпров’ї. Отже, відпадає й сумнів не тільки в існуванні легендарної Самарі, а й у наданні містечку грамоти на вільності короля Стефана Баторія 1576 р. Численні товарні пломби першої половини ХІV–ХVІІ ст. свідчать про торгівельний характер поселення.
Містечко, розташовуючись на торговому шляху та володіючи перевозом через р. Самару, звичайно, мало набути великої ваги у міжнародних торгівельних відносинах, як стверджує І.Ф. Ковальова, «між західно — та центральноєвропейськими країнами та Правобережною Україною, з Лівобережжям, зокрема Слобожанщиною, а також було транзитним торгівельним зв’язком із Доно-Волзьким степовим Сходом та Передкавказзям». Ось так далеко в часі від власне Богородицької фортеці завели нас дослідження краєзнавців і науковців.
Так що, будуючи Богородицьку фортецю, російський уряд розумів не тільки її стратегічне значення, але й надавав їй адміністративного та торгівельного значення у майбутньому.
Цікаві здобуті археологами артефакти відкривають шлях для пізнання ще більш ранньої історії Самарі. І йдеться не лише про монети Золотої Орди ХІV ст., а й про адміністративні та особисті печатки ХVІ–ХVІІ ст. Між іншим, на одній із них зображена чотирикутна фортеця з двома кутовими вежами й орлом, який летить над ними. Зауважило, на той час у наших краях ще не було фортець — ні Старого, ні Нового Кодака.
А далі, в процесі археологічних розкопок стали відкриватися такі боки життя поселенців Самарі та Богородицької фортеці, про знаходження яких раніше ніхто й не мріяв. Наприклад, адміністративний будинок, житлові та підсобні приміщення тощо.
Та що там говорити «взагалі». Зацікавленому читачеві та любителеві історії нашого славного краю можна тільки порадити самому побувати на місці існування Богородицької фортеці та читати про результати напрацювань археологів у їхніх публікаціях.
Ганна Швидько