Команди молодості нашої

ФК Дніпро, 1983 р.

Московський «Спартак» приїхав у місто після гучної перемоги в 1/16 фіналу Кубку УЕФА у Бірмінгемі (Англія) над місцевою «Астон Віллою» — 2:1. Його розхвалили у пресі багатьох країн. І перед грою більшість фахівців стверджували, що і «Дніпру» не встояти.

Щоб стати чемпіоном, господарям достатньо було зіграти внічию. Гостям потрібна була лише перемога, яка давала право на додатковий матч. Проте це зовсім не означало, що дніпропетровці застосують захисний варіант. І В. Ємець виставив такий, націлений на атаку склад: С. Краковський, П. Кутузов, А. Дилай, С. Пучков, (Ю. Миргородський, 87), А. Лисенко, В. Багмут, В. Кузнєцов, Г. Литовченко, В. Устимчик, О. Протасов (В. Лютий, 70). О. Таран. На полі не було досвідчених М. Павлова (пропускав гру через «гірчичник») А. Погорєлова і М. Федоренка. Першого замінив вихованець дніпродзержинської школи футболу В. Багмут і зіграв гідно. У нападі було зроблено ставку на таких результативних форвардів, як О. Таран і О. Протасов.

Старший тренер москвичів, знаменитий К. Бесков, також виставив найсильніший на той час склад. За «Спартак» грали найвідоміші майстри — Р. Дасаєв, В. Базулев, Ю. Гаврилов, Ф. Черенков, С. Родіонов та інші. Майже половина з них входила до збірної країни. Особливо великою популярністю користувався улюбленець болільників прославленого клубу Ф. Черенков, який забив, до речі, обидва голи в Англії.

Гра почалась атаками «Дніпра», і вже на другій хвилині Таран перевірив на міцність кращого на той час голкіпера країни Дасаєва. Відповідний хід «Спартака» був не менш гострий. Гаврилов пробив з близької відстані, але Краковський врятував ворота від неминучого голу, за що отримав бурхливі аплодисменти переповненого стадіону. І в подальшому матч відбувався за тим же сценарієм. Правда, у господарів було більше моментів для взяття воріт.

На шістнадцятій хвилині Дилай зробив точну передачу на правий край Протасову. Олег обіграв кількох спартаківців і переадресував м’яча Тарану, удар якого був точним. Здавалось, команда кине всі сили на оборону, щоб домогтися бажаної нічиєї. Але «Дніпро» продовжував атакувати. На 22-й хвилині Дилай знову довгою передачею вивів до воріт суперника Литовченка. Геннадій відразу ж вдарив по воротах, але потрапив в одного з захисників. М’яч, відскочивши, «знайшов ногу» Тарана, який і подвоїв рахунок.

Ще у першому таймі напівзахисник «Спартака» 32-річний Гладілін дальнім ударом у верхній кут воріт відквитав одного м’яча. Відразу ж після перерви він знову домігся успіху. Відбувається й ще низка найгостріших атак гостей. Але дніпропетровці вистояли і пішли вперед. На 58-хвилині Литовченко швидко проходить по правому краю. Базулев хапає його руками, але Геннадій виривається і робить націлену передачу в центр. Тут одночасно нападають Таран і Протасов. Перший з них на якусь частку секунди випереджає тезку і головою забиває свій третій у матчі гол.

Рахунок 3:2 тримався до останніх хвилин цієї яскравої гри. Більше атакував «Спартак», а «Дніпро» мужньо захищався, роблячи найнебезпечніші «вилазки» до воріт суперника, під час яких не раз міг забити гол. Під завісу матчу омський суддя В. Кузнєцов за знесення у штрафній площадці москвичів Кузнєцова призначив пенальті. І удар захисника А. Лисенка був точним. Радощам гравців-господарів поля і болільників не було меж. Всі розуміли, що 4:2 — це вже перемога! Рахунок так і не змінився. Виявивши себе справжніми бійцями, командою однодумців, що має у своїх лавах найталановитіших футболістів, «Дніпро» вперше у своїй історії став чемпіоном СРСР. Вигравши надзвичайно важкий поєдинок, його гравці підняли уверх руки, потім, обійнявшись, привітали своїх шанувальників. Багато хто плакав від щастя. Новому лідеру радянського футболу було надано право зробити коло пошани. Болільники встали і бурхливо вітали успіх улюбленої команди, безперервно скандуючи: «Мо-лод-ці!» Під ноги переможців летіли десятки букетів квітів. Багато їх було вручено і головним «винуватцям» свята — заслуженим тренерам України В. Ємцю та Г. Жиздику, які створили прекрасну команду и мудро керували ходом матчів.

День 6 листопада 1983-го став справжнім святом для дніпропетровців. До пізньої ночі по місту ходили групи болільників і безперервно скандували: «Дніпро» — чемпіон!», «Краще нема команди в світі, ніж «Дніпро» в Україні!» На парканах, будинках «признавалися в любові» до команди сотні юних болільників. Наступного дня навіть на демонстрації було багато лозунгів на честь перемоги. Студенти вузів довго кричали про те, що улюблений всіма «Дніпро» – чемпіон! Така коротка хроніка виступу «Дніпра» у тому чемпіонаті.

За кн.: Ляпин А. Команды молодости нашей. — Дніпропетровськ: Видавничий Дім «Вкраїна», 1996. — С. 122–125. Пер. упорядника.