...У Олександра Купріна є оповідання "В цирку", написане в 1901 році. До речі, письменник до 1901 року з перервами жив в Україні (в Києві), тут активно друкувався, і, можливо, оповідання "В цирку" також було написане в Україні. Цікавим є той факт, що пізніше Купрін виступав з читанням своїх розповідей... в київському цирку.
Твір Купріна чудово передає циркову атмосферу початку XX століття. В центрі оповіді — російський професійний борець Микита Арбузов. Лікар забороняє йому через хворобу виходити на рішучий поєдинок з американським борцем Джоном Робером. Але обставини все ж таки змушують його це зробити.
До речі, Купріним побіжно згадується борець на ім′я Абс. Його згадує в оповіданні акробат Антоніо Батісто в розмові з Арбузовим. Сам же Арбузов хотів за станом здоров′я перенести свою зустріч з американським чемпіоном, але цього йому не дозволив директор цирку.
Улюбленець публіки Арбузов виходить на арену. Але цей бій виявляється для нього останнім... Варто перечитати оповідання Купріна, щоб зануритися в жорстокий світ цирку. Події відбуваються під час святкування Масляної, коли директору гарантовані найбільші доходи від вистави.
У популярному петербурзькому цирку Чинізеллі французька боротьба була вперше дозволена в 1894 році. До цього, як стверджують книги з історії цирку, окремі сутички зрідка влаштовувалися на естрадах літніх садів, де вони носили швидше видовищний, аніж спортивний характер. Боротьба залишалася на ґрунті чистого спорту (цирк — мистецтво). Учасники вербувалися переважно серед любителів. З часом боротьба укріпилася в російських стаціонарних цирках на правах програмного номера. Але борці весь час прагнули відокремитися в розширеній формі міжнародних чемпіонатів.
Успіх боротьби в російських цирках, пише відомий дослідник Євгеній Кузнєцов, почався ще в кінці 1890-х років. Але свого апогею він досяг у роки, що передували Першій світовій війні. Вперше в Росії міжнародний чемпіонат з французької боротьби був оголошений петербурзьким цирком Чинізеллі в 1904 році, а через якихось два-три роки успіх таких чемпіонатів зріс зі страшною силою.
Шалений інтерес до борців проявляли тисячні натовпи фанатів. До десяти годин вечора публіка заповнювала цирки — в цей час куца програма закінчувалася і починався чемпіонат. Такі чемпіонати розтягувалися від трьох тижнів до трьох місяців. Учасники борцівських турнірів переїздили з міста до міста, чемпіонати виділяли улюбленців публіки, забезпечували їм величезні гонорари і підвищену увагу збоку преси. Цирк без весняного чемпіонату став однаково немислимий і в столиці, і в провінції.
Цікаво, що борцівські чемпіонати в Західній Європі ніколи не привертали такої пильної уваги, як в Росії початку XX століття. Революція 1905 року була розгромлена, країною управляв департамент поліції, столипінська краватка все тугіше стягувала горло — в тому застійному спекотному повітрі все живе тліло на пні, можливо, тому могутні м′язисті торси, що по-ведмежому схоплювалися на циркових аренах, давали солодку підсвідому ілюзію боротьби.
"Петербург осатанів від міжнародних чемпіонатів французької боротьби, — писав у 1911 році оглядач "Синего журнала". — Саме осатанів, не підберу іншого слова. Якщо не всі бувають на боротьбі, то всі стежать за звітами. Всі — санітари, гвардійці, доктори, студенти, урядовці казенних канцелярій, прикажчики і хулігани".
Розквіт циркової боротьби в Росії торкнувся і провінції. Виступи Піддубного і Збишко-Циганевича, Луріха і Гакеншмідта користувалися колосальним успіхом. У червні 1914 року, в самий переддень Першої світової війни такий чемпіонат проводився в провінційному селі Кам′янському, яке за населенням (понад 40 тисяч чоловік) могло змагатися з деякими містами. І далеко не кожне місто могло похвалитися тим, що в ньому живе справжній чемпіон світу. А Кам′янське могло! Звичайно, Джон Поль Абс не жив в Кам′янському постійно — доводилося роз′їжджати по чемпіонатах, — але "порт приписки" був тут!
Неодноразовий призер світових чемпіонатів з французької боротьби Іоганн Поль народився в 1867 році в місті Ратиборі (теперішній Ратцебург) в Німеччині, якщо точніше — в прусській провінції Сілезії. Незабаром сім′я Поля переїздить до Гамбурга, де юний Іоганн починає займатися боротьбою. Після численних перемог, одержаних у Гамбурзі, він переїздить до Берліна, де починає тренуватися під керівництвом Карла Абса. Після смерті останнього в 1895 році Іоганн став виступати під ім′ям Джон Поль Абс ІІ.
Приблизно з того ж 1895 року Джон Поль Абс Другий жив у Росії, виступаючи на цирковій арені. Це не значить, що він не їздив за кордон, — Абс виступав і в Європі, і навіть в Південній Америці. На чемпіонаті світу 1899 року в Петербурзі силач стає володарем другого призу. На чемпіонаті світу 1902 року в Ризі став володарем четвертого призу. Кажуть, у 1905-му на всесвітніх змаганнях в Гамбурзі йому дісталася вища атлетична нагорода — "золотий пояс" і звання чемпіона світу. 1910 року Абс стає володарем другого призу на двох чемпіонатах світу — в Парижі та Берліні.
Кам′янські хлопці тієї пори, як, втім, і їхні ровесники з Катеринослава або Петербурга, добре орієнтувалися в особливостях професійної боротьби. Перш за все, в ній не було розподілу борців на вагові категорії. Професійна боротьба відкидала нічию. Вона визнавала лише перемоги і поразки. Перший бій обмежувався (якщо перемога не наступала раніше) двадцятьма хвилинами, другий — сорока хвилинами. А третій, так званий „безстроковий бій" тривав до остаточного результату.
Переможець повинен був не лише змусити свого супротивника торкнутися лопатками килима, але й утримати його в такому положенні протягом трьох-чотирьох секунд. Перекат суперника через лопатки перемогою не вважався. Були дозволені деякі прийоми, заборонені в боротьбі любительській. Серед них — подвійний "нельсон" і "макарони", тобто удари по шиї і по спині суперника долонями. Як в любительській, так і в професійній французькій боротьбі заборонялися захвати нижче пояса, удари головою, виламування, задушування, підніжки.
Та все ж не це було головним секретом професійної боротьби. Головне в професійній боротьбі початку ХХ століття полягало ось у чому. Жоден атлет не міг щодня вести боротьбу. Та ще з сильними суперниками. Та ще протягом двадцяти і більше хвилин! Тому траплялося, що борці-професіонали наперед домовлялися про результати зустрічі і навіть про те, які прийоми вони застосовуватимуть. Це давало можливість їм працювати сміливо, вільно, не боячись поразки.
Боротьба з наперед визначеним результатом називалася на професійній мові "шике" — їй протиставлялася боротьба "бур", тобто справжня спортивна боротьба. А втім, не треба думати, що боротьба "шике" — це завжди шахрайство. На тренуваннях борці пізнавали силу один одного і розуміли, кому врешті-решт належала законна перемога. Виступаючи перед публікою, вони показували, так би мовити, модель справжньої боротьби, але модель, прикрашену всякими ефектами.
У будь-якому випадку борець повинен був бути людиною сильною, сміливою, до того ж мав добре володіти технікою боротьби. Були можливі виклики з публіки — цю форму змагань особливо любили у нас на Придніпров′ї. Причому від викликів не можна було відмовлятися. В азарті бою двох професіоналів суперник міг перейти від шике до буру, почати "бурити", як говорили професіонали... Але для того, аби щодня проводити шике, теж необхідні були надзвичайні сила, спритність і майстерність.
Виступи дореволюційних кумирів — Піддубного, 3аїкіна, Шемякіна, Крилова та інших борців початку ХХ сторіччя зіграли помітну роль у розвитку спорту в Російській імперії. Там, де вони виступали, виникали спортивні союзи, товариства, а виходячи з чемпіонатів, борці досить часто ставали тренерами. В Росії саме борці вели наочну агітацію за фізичний розвиток людини, за фізичну красу.
Отже, влітку 1914-го в Кам′янське приїхав цирк А. М. Андро. Чемпіонат з французької боротьби організував "професор атлетики і арбітр" А. В. Алєєв. На третій день чемпіонату Джон Поль Абс зустрічався з сибіряком Коршуном (мабуть, псевдонім). Вже на сьомій хвилині «граючись», як писала місцева газета "Отклики жизни", Абс поклав свого суперника на лопатки. Наступного дня, 21 червня 1914 року Абс виграв у чемпіона Петербурга Матющенка, а 22 червня йому була зарахована перемога над чемпіоном Європи Петерсоном. (Останній під час сутички зловживав недозволеними прийомами, і журі після триразового зауваження припинило боротьбу, зарахувавши Петерсону поразку).
Незабаром Абс знову зустрічався з Петерсоном. "Боротьба цієї пари була вільно-американська за викликом Петерсона, — повідомляв місцевий репортер. — У цій сутичці наш односелець чемпіон світу Джон Поль Абс Другий блиснув знанням не тільки французької, але й вільно-американської боротьби. І якби не нещасний випадок, то, можливо, результат було б видно, але бій не закінчився, бо Абс якось зірвався з прийому і розбив ногу. Премія, поставлена в 75 рублів Петерсоном, залишилась у журі до його наступної сутички з Абсом».
1 липня 1914 року відбулася "рішучий бій" між Джоном Полем Абсом і засновником Санкт-Петербурзького атлетичного товариства, любителем, що сховався під ініціалами "А. Ш". Ось що писали з цього приводу місцеві "Отклики жизни":
"Супротивники боролися на премію і в сьогоднішній вечір зустрілися вже вчетверте, оскільки перші три сутички результату не дали. Цирк був переповнений. Публіка сильно хвилювалася. Підіймалися суперечки, багато хто стояв за перемогу над Абсом. Але ні бажання публіки, ні бажання самого А. Ш. не виправдалися. Переможцем у цій сутичці вийшов маститий борець, чемпіон світу Джон Поль Абс, який... притиснув свого супротивника, огрядного А. Ш. до килима лопатками на 11 хвилині».
Публіка, що не чекала такого швидкого результату боротьби, влаштувала переможцю Полю Абсу гучну овацію і закидала його квітами. А. Ш. запротестував, посилаючись на те, що Абс боровся без фуфайки і що перемога була випадкова, та зажадав реваншу.
Наступного дня Абс зустрічався з чемпіоном світу Макдональдом, шотландцем, який встиг у ході чемпіонату завоювати прихильність місцевої публіки. Їх пара того вечора виступала четвертою. Абс зі швидкістю блискавки покінчив з Макдональдом, «дожавши важелем у партері. Журі показало час 29 секунд». Продовжував вимагати реваншу петербурзький спортсмен А. Ш. Але сутичка знову закінчилася поразкою велетня-любителя, який на 36-й хвилині був переможений Абсом. Так кам′янчанин підтвердив свій чемпіонський титул на очах у земляків.
Те, що Абс ІІ підкорював і столицю Російської імперії, виступаючи на чемпіонатах в Санкт-Петербурзі, підтверджується повідомленнями друку того часу.
Ми не знаємо точної дати, коли Абс зв′язав свою долю з Кам′янським на Придніпров′ї, але, ймовірно, це відбулося не пізніше 1909 року (збереглася його листівка до дружини, датована цим роком). Знаючи, що я цікавлюся цією темою, мені порадили в Дніпродзержинську звернутися до далекого родича жінки силача — Віктора Михайловича Матвієнка.
З сімейних переказів виходить, нібито німець Абс жив спочатку в Мюнхені, де у нього була дружина і двоє дітей. Один син був скрипалем, а інший пішов по шляху батька і став борцем. Кажуть, один з дніпродзержинців розшукав кілька років тому в Німеччині майже сторічного живого сина Абса — того, що був музикантом. Але контакт з ним знову був втрачений — він переїхав до Австрії...
Історія знайомства Софії і Абса за сімейними розповідями виглядає так. Софія, що жила в Кам′янському, років вісімнадцяти вийшла заміж за значно старшого інженера на прізвище Верховець. От він і повіз якось молоду дружину з Кам′янського в Катеринослав на циркову виставу. Під час виступу борця Абса вона кинула йому на арену букет квітів. А він встиг роздивитися її. Так почалася ця романтична історія. Абс прислав до неї свою людину. Звичайно, її чоловік Верховець був проти розлучення. Але Софія без його згоди і відома виїхала з Абсом, який продовжив свої виступи в інших містах.
У 1914 році петербурзький журнал "Геркулес" писав про те, що в саду "Аркадія" в Петербурзі продовжується всесвітній чемпіонат, хоча склад порідшав у зв′язку з війною. Всі німецькі борці давно вже повернулися до свого "фатерлянда", окрім Поля Абса, який заявив, що вважає своєю Батьківщиною Росію, де бореться і живе майже 19 років, і тому він подав прохання про перехід у російське підданство.
На підставі цієї замітки можна було підрахувати, що Джон Поль Абс ІІ приблизно з 1895 року жив і виступав в Росії. Він вигравав чемпіонати світу, мав пояс чемпіона, який, на жаль, зник у громадянську війну. Разом із чоловіком Софія об′їздила мало не весь світ — були в тих поїздках і вся Росія, і Туреччина, і Південна Америка.
У сімейному архіві свого часу зберігалася листівка від відомого українського борця Івана Піддубного, що свідчила про їхні приятельські відносини з Абсом. Родичі стверджують, що під час Першої світової Абс все-таки опинився в Німеччині, а його дружина була тут. І ось Піддубний нібито був зв′язковим між ними. Було в архіві і фото цього силача.
А хто ще із знаменитих борців входив до кола спілкування Абса, з ким він дружив, боровся? Віктор Матвієнко називає імена, що свого часу гриміли в Росії: Мартинов, естонець Георг Луріх, поляк Станіслав Збишко-Циганевич, Іван Заїкін. Серед його знайомих був також організатор і конферансьє на борцівських турнірах — Іван Лебедєв, легендарний "дядя Ваня", що вів школу атлетів в Петербурзі. Це він з′являється в післявоєнному фільмі про Піддубного "Борець і клоун".
Джон Поль Абс, за сімейними розповідями, був людиною неабиякої сили. Під ним обломлювалися звичайні стільці — хоча це свідчило більше не про силу, а про вагу. Мені, правда, довелося побачити уцілілі стільці з того гарнітура. Якщо в Дніпродзержинську вирішать влаштувати меморіальний музей Абса (існує ж такий музей Піддубного в Єйську на Кубані) — то це готові експонати. Після того, як під ним зламався черговий стілець, дружина замовила для Абса спеціальний масивний табурет, який би витримував його солідну масу.
Якось борець з дружиною при параді йшли по Кам′янському. Дивляться: кінь впав у копанку (маленький колодязь або ставок), мужики тужаться — не можуть йому допомогти. Абс зняв із себе святковий костюм і легко витягнув коня. Подібних історій безліч. В хронічному кам′янському бездоріжжі він легко витягав брички з бруду — іноді прямо з поклажею. Брав і переставляв колеса в нову колію. В чистенькій доглянутій Німеччині, напевно, йому цим займатися не доводилося... А тут — яке роздолля для силача!
Чому Абс після революції повернувся з Німеччини до Кам′янського? Ось що розповідала сестра Софії. Нібито у Абса було переламано два ребра. Правда це чи ні, але сестра стверджувала, що йому замість них поставили дерев′яні ребра (!) і лікарі заборонили йому виступати в Німеччині. Ось він і приїхав знову сюди, в Кам′янське, до дружини Софії. Тут і помер у 1918-му. Було чемпіону ледве більше п′ятдесяти. Тут, в українській землі, його і поховали на міському кладовищі.
Після смерті Абса як католика відспівували в місцевому костьолі (на відміну від могили, костьол зберігся понині). На похорон знаменитого чемпіона, за сімейними розповідями, приїжджали Іван Піддубний та інші відомі борці, з якими він був у приятельських стосунках.
Софія, що підкорила серце німецького атлета, прожила довге життя і померла в Дніпродзержинську між 1960 і 1964 роками. По останньому чоловіку вона носила прізвище Абрамович. Своїх дітей у Софії не було.
На жаль, з багатого особистого архіву Абса уціліла лише дюжина фотографій. Я приношу подяку дніпродзержинцям Андрію Івановичу Яловому і Володимиру Миколайовичу Полончуку, які надали мені ці фотографії для публікації в книзі з історії Кам′янського-Дніпродзержинська (2004). Пошук матеріалів про зірку спорту початку XX століття, звичайно, варто продовжити.
Микола Чабан
Заслужений журналіст України