Ігнатій Ясюкович: український Генрі Форд

Роки навчання

Ігнатій-Андрій Ясюкович народився 1 листопада 1847 року в місті Кувно (Литва), в сім′ї потомствених дворян, дрібних землевласників. Наділ, з якого Ясюковичи отримували вигоду, був подарований їм у 1604 році польським королем Сигізмундом ІІІ.

Ігнатій почав свою гімназичну освіту в Ковно, а закінчив у Вільно, куди йому довелось перевестися внаслідок невдоволення місцевих російських властей його інакомисленням. За прикладом більшості хлопців Польщі й Литви Ясюкович поступив до Петербурзького технологічного інституту, де в 1869 році одержав диплом інженера. Професійний шлях почав на державній залізниці Козлов-Воронеж-Ростов.

У цей час міністр фінансів Вишнєдрадзький, колишній професор Петербурзького технологічного інституту, виступив з ініціативою будівництва паровозів у країні: дотепер Росія купувала локомотиви за кордоном. Ясюкович як надзвичайно обдарований інженер був відправлений для вивчення цієї справи на підприємства Німеччини і Бельгії. Через півтора роки він повернувся до Росії, де прийняв пост інженера механічного відділення Рязансько-Уральської залізниці, що саме тоді будувалася. І одночасно став доцентом кафедри будівництва машин в Санкт-Петербурзькому технологічному інституті. На той час йому виповнилося 26 років.

Перші успіхи

Думка про Ігнатія Ясюковича як про виключно здібного фахівця почало розповсюджуватися після того, як у 1876 році йому запропонували пост головного інженера Невських підприємств з будівництва паровозів і судів. До вступу Ігнатія на посаду вартість сторублевих акцій Невських підприємств дорівнювала лише декільком десяткам копійок. Директор Халперт за невеликі гроші скупив папери, розраховуючи на те, що після приходу нового інженера вони швидко виростуть в ціні. І він не помилився. Вже через рік роботи Ясюковича на Невських підприємствах їх акції почали шукати на біржі. Ну, а Халперт на цінних паперах зробив величезні гроші.

Ім′я Ігнатія Ясюковича стало відомим в середовищі промисловців. І в 1884 році він очолив Путилівські підприємства в Петербурзі, якими керував більш ніж успішно.

Нова сторінка

У 1885 році Варшавський сталеливарний завод, що знаходився на межі банкрутства, об′єднав капітали з бельгійським акціонерним товариством «Коккеріль», і знов утворене Південно-Російське Дніпровське Металургійне Товариство (ПРДМТ) прислало представників у Придніпров′я, в село Кам′янське Катеринославської губернії для вибору майданчика під будівництво металургійного заводу.

Перший директор Дніпровського заводу в Кам′янському німець В. Бассон не зумів завершити спорудження підприємства. Товариство виявилося перед загрозою банкрутства. І члени його Контролюючої Ради зробили ставку на Ясюковича. Наскільки великою пошаною користувався Ігнатій Ігнатович у промисловому світі, свідчить той факт, що один із петербурзьких банків відкрив на його ім′я і під його відповідальність кредит у розмірі 500 тисяч рублів, необхідних для закінчення будівництва Дніпровського заводу.

Ясюкович висунув власникам ПРДМТ умови, що стосувалися, перш за все, наділення його надзвичайними повноваженнями у фінансових, торгових, технічних і персональних питаннях. Одержавши позитивну відповідь, 1 вересня 1888 року він прийняв пост директора-розпорядника Дніпровських підприємств.

У жовтні того ж року Ігнатій Ігнатович прибув у Кам′янське. Він приїхав не один, а з вагітною дружиною Броніславою Генріхівною, вродженою Лабунською, і трьома синами — Станіславом, Ігнатієм і Яном. Поселилися Ясюковичі в так званому «директорському будинку», розташованому в парку між Набережною і житловими будинками для інженерів і службовців заводу.

Зліт

Вже через півроку після переїзду Ясюковича в Кам′янське там була пущена перша доменна піч. Потім із запаморочливою швидкістю був введений в експлуатацію весь завод, розвиток якого сприяв розвитку всього селища. Такий стрімкий і масштабний прогрес Дніпровського Товариства і заводу в Кам′янському не мав аналогів не тільки в Росії — важко знайти подібні приклади навіть в Європі. Хіба що підприємства Форда в США можуть бути названі гідним зразком, за швидкістю розвитку зіставним із Кам′янським заводом.

Величезний колектив, керований умілою рукою, вийшов в авангард металургії — російської та європейської. Гегемонія Уралу була зламана, ціни на металургійну продукцію в імперії були значно знижені, Кам′янське по праву отримало титул металургійної столиці півдня Росії, а Ігнатій Ясюкович висунувся в лідери російської промисловості.

За технічним розвитком підприємства послідував і фінансовий: початковий капітал в 5 мільйонів рублів за час керівництва Ігнатія Ігнатовича збільшився до 15 мільйонів. Загальна вартість Дніпровського Товариства в 1914 році, коли великий промисловець відійшов до світу мертвих, була оцінена в більш ніж 75 мільйонів рублів золотом.

«Золота пора» Кам′янського

На початку 1890-х років в Кам′янському почався будівельний бум житлових і громадських будівель. Завдяки ініціативі Ігнатія Ігнатовича і чималій частині його власних коштів аристократичний район Кам′янського — Верхня колонія — прикрасився спорудами, якими могли б пишатися і в інших столицях.

В Ясюковичі дивним чином поєднувалися талант керівника та мудрість політика, щедрість і обачність, твердість адміністратора й прагнення допомогти людям. Дворянин за походженням, він відкриває в Кам′янському школу для дітей робочих, а пізніше і гімназії. Будучи за віросповіданням католиком, Ясюкович приступає до зведення православної церкви, особисто займаючись її будівництвом, і лише потім — після спеціального дозволу властей — костьолу.

Завдяки інвестиціям Дніпровського Товариства будувалися лікарні, дороги, будинки для службовців і робітників, спортивні майданчики, парки. При клубах створювалися бібліотеки художньої і науково-популярної літератури, якими могли користуватися працівники і їхні сім′ї. Влаштовувалися звеселяння, любительські спектаклі, бали. Виникали доброчинні товариства, чисельність членів яких в 1913 році перевищувала тисячу чоловік.

Всі працівники як розумової, так і фізичної праці користувалися безкоштовною медичною допомогою і ліками. Викладацький персонал гімназій переважно утримувався з фондів ПРДМТ.

Підтримувався розвиток спорту й фізичного виховання. Окрім яхт-клубу, почесним головою якого значився Ясюкович і який вважався кращим річковим яхт-клубом Росії, діяли секції тенісу і футболу. Все це щедро субсидувалося Дніпровським Товариством.

Кам′янське перетворилося на справжнє місто зі всіма культурними установами. Число жителів його виросло з 2-х тисяч в 1888 році до більше 40 тисяч в 1913 році.

Нові вершини

У 1903 році Ігнатій Ігнатович Ясюкович, після п′ятнадцяти років надзвичайно плідної служби в Кам′янському, одержує нове призначення — головою правління Південно-Російського Дніпровського Металургійного Товариства — і переїздить до Петербургу.

На початку 1905 року встало питання про розробку положення про Державну думу. 14 березня того ж року міністру внутрішніх справ А. Булигіну була подана петиція від усіх торговельно-промислових організацій імперії. В ній відзначалося важливе місце, яке займає промисловість в житті держави і суспільства, виразниками потреб якого не можуть бути у Раді лише представники земства і міст. А тому автори петиції вважали за необхідне до наради з розробки положення про Верховну Раду залучити також виборних представників промисловості.

Честі підписати дану заяву удостоїлися перші російські промисловці і купці: С. Морозов, С. Четвериков, Г. Крестовников, А. Коновалов, П. Рябушинський, Н. Авдаков, І. Ясюкович, П. Гукасов, В. Жуковський.

Не викреслити з пам′яті

Ясюкович дуже любив Кам′янське — по суті, своє дітище. Інакше як можна пояснити той факт, що, знаходячись вже на вершині слави і кар′єри, Ігнатій Ігнатович жертвує 13 тисяч 749 рублів (приблизно 15 млн. дол. в цінах 2000 року) особистих коштів на будівництво в далекому катеринославському селі чоловічої гімназії?

Тут, на заводському кладовищі, похований його син Павло, що помер в п′ятирічному віці від скарлатини. Саме тут, а не в столиці, Ігнатій Ігнатович святкував 25-річний ювілей своєї діяльності в ПРДМТ.

У вітальній адресі ювіляру робітники Дніпровського заводу написали: «Оцінку Ваших трудів на користь рідної промисловості й суспільства Вам зробить історія металургійної справи».

Дворянин Ігнатій Ясюкович нагороджений російським орденом Святого Володимира 4-го ступеня і Великим Офіцерським Хрестом Короля Леопольда II Бельгійського за заслуги на терені промисловості.

Олександр Слоневський
краєзнавець, журналіст, письменник
м. Дніпродзержинськ