До історії формування міста Катеринослава у другій половині XVIIІ ст. (слобода Половиця та її населення)

Питання про фактори та обставини утворення нових міст другої половини XVIII ст. - актуальне і перспективне у дослідженні регіональної історії Півдня України. Одним з маловивчених аспектів утворення міст є їх співвідношення із литовськими, татарськими, турецькими, козацькими поселеннями, що існували на цій території раніше (у XVI - XVII ст.).

Катеринослав (сучасний Дніпропетровськ) в цьому сенсі не є винятком. Згідно з історіографічною традицією, місто з'явилося в 1780-х роках (внаслідок низки указів) як столиця Новоросійського краю на місці запорозької слободи Половиці. Протягом XVII-XVIII ст. на цій території сформувалася ціла система козацьких поселень, яка, на думку деяких сучасних дослідників, й дала початок пізнішому Катеринославу. Виникнення Катеринослава вони (зокрема Ю. Мицик) пов'язують з мешканцями населених пунктів Старий та Новий Кодак, що беруть початок в сер. XVII ст. і були першими постійними поселеннями на цій території.

"Кодацька" версія вже знайшла своє обгрунтування в історичній літературі.1 Але, зрештою, й запорозька слобода Половиця, розташована безпосередньо на місці пізнішого Катеринослава, теж має право і можливість претендувати на роль "першопоселення".

Власне, в даному питанні й намагається розібратись автор, пропонуючи свою розвідку про Половицю та особливості її господарського життя, менталітету запорожців в умовах переходу до форсованої колонізації краю з другої половини XVIII ст.

Інтерес до історії Половиці виявився на початку 1990 р., коли розгорілася жвава дискусія щодо дати заснування Дніпропетровська. При цьому деякі її учасники (наприклад, В. Заремба) вважали за можливе вести відлік від Половиці. Окремі відомості про Половицю та її мешканців присутні у науково-популярних виданнях історико-краєзнавчого змісту, які побачили світ у XIX - на поч. XX ст. Найповніше її історію, (вірніше, історію її церков), виклав єпіскоп Феодосій (Макаревський)2. Запорожець Микита Таран (Корж) у своїх спогадах, записаних Гавріілом Розановим, досить часто зупиняється на фактах, пов'язаних з цією слободою (виникнення, походження її назви, персоналій Лазаря Глоби та його сусідів).3 Ці матеріали Коржа (між іншим, досить сумнівні) стали базовими для пізніших дослідників, які широко застосовували їх у своїх працях.

На шпальтах "Екатеринославского юбилейного листка" (1887 р.) з'явилися розповіді старожилів про Половицю, інші козацькі селища.4 В.Біднов у 8 та 10 випусках "Літопису Катеринославської вченої Архівної Комісії" опублікував архівні документи, що стосуються Лазаря Глоби, Ігната Каплуна та інших запорожців, котрі мешкали у Половиці.5 Саме на ці джерела (які, до речі, не збереглися в оригіналі), слід звернути увагу історикам міста як на найбільш достовірні. Незаперечним фактом є те, що Половиця стала заселятися близько середини XVIII ст. (так, зокрема, вважали Д. Яворницький, О. Єгоров, В. Біднов)6. Можна виділити точну дату - 1743 р. Цього року Лазар Глоба, який народився у с. Ведмедівка (біля Чигирина), прийшов "в пределы вольностей Запорозьких". Глоба оселився біля Монастирського острова, де збудував "каменных четыре мельницы на пользу общественную". Ці дані взяті з донесення Глоби губернатору Новоросійської губернії Н.Д.Язикову від 18 вересня 1778 року (опублікованого В. Бідновим). Глоба також насадив багато диких і родючих дерев.7 Разом з тим в інтерпретації Микити Коржа описані події виглядають дещо інакше: Глоба був нежонатий і прибув на береги Дніпра з Нових Кодак, де мав челядь до 15 чоловік кравців. 8 Займався Глоба також й садівництвом. З часом біля маєтку Глоби почала заселятися запорозька слобода, яка отримала назву Половиця. Сам Глоба пише так (наводимо в орфографії XVIII ст.): " … неусыпными моими трудами и коштом развел на том острову, тож при жилью своему и особо при слободе Половице не толко доволно лесу но и плодовыя деревья, что все от бывшего Коша ко владению моему многими повелениями и препоручено было, как так же и в то время, когда населялась невдале моего жилья слобода Половица потому же оставался тот на острову лес и разведенныя трудами моими плодоносныя деревья за мною і Койдацким начальником подтверждаемо было". 9

Як вважав Д. Яворницький, початок поселення Половиці можна віднести приблизно до 1750 р. Це узгоджується логічно з фактами, наведеними вище. За даними Яворницького, на мапі Де Боксета 1751 року Половиця позначена вже як слобода. Зауважимо принагідно, що слободою називалося поселення, мешканці якого при розташуванні на новому місці мали довгострокові (до 20 років) пільги й не сплачували податків. Не зовсім, одначе, ясно, якими органами в межах запорозьких земель надавалися відповідні пільги, і чи була Половиця слободою в юридичному значенні цього слова. В архіві Коша Нової Запорозької Січі Половиця майже не згадується, тоді, як наприклад, Новий Кодак - кілька десятків разів. 10 Яворницький подає відомості, що в 1768 р., після відомого набігу татар, в Половиці оселилася частина козаків, а пізніше, 1775 р., деякі з тих, що не пішли за Дунай. Жили тут "абшитовані" (тобто відставні) козаки, а також вихідці з "Польської України" (з правобережних земель). Одним з таких вихідців був й Лазар Глоба. У 1779 р., після ліквідації Запорожжя, Половиця входила до Саксаганського повіту Слов'янської провінції.

Отже, навіть з наведеного огляду відомостей стосовно Половиці логічно випливає висновок про те, що поселення з такою назвою дійсно існувало. Проте через брак джерел детально реконструвати його історію дуже важко. Очевидно, остаточне розв'язання даного питання ще попереду. Окрема тема - походження назви "Половиця". Існують кілька версій. Д. Яворницький, зокрема, вважав, що слобода отримала назву від річки Половиці, яка там протікала, в нижній течії розгалужуючись на два русла, на дві половини. Додамо: "Половиця", в українській транскрипції, означало половину чого-небудь, приміром, війська, майна, податі і т. ін.11 Назву "Половиця" також виводили від половців, які населяли цей край у XI - XII століттях, М. Корж - від ягоди полуниці, що росла тут; деякі - від слова "полон" (тому що татари переправляли тут полонених християн). Є й інші версії: від "полов'є" - улова та полювання, від слова "поле", від слова "половина". О. Єгоров стверджував, що Половиком називався "першопоселенець" цих міст. Етнограф і фольклорист Іван Манжура був переконаний, що назва Половиця походить від слова "половий", тобто жовтуватий (подібний до м'якини) колір, який домінував на берегах Дніпра в цьому місці. 12 "Словник української мови" Б. Гринченка подає тлумачення слова "Половиця" як "полова", тобто "м'якина" . 13

В цілому, походження та значення назви селища неможливо визначити однозначно, незважаючи на велику кількість версій. Найбільш вірогідною нам здається версія І. Манжури. За 10 років до офіційного заснування Катеринослава 1787р. Половиця вже являла собою досить велике поселення. Феодосій (Макаревський) подає на 1779 рік цифру в 125 дворів. 14 Василь Біднов, посилаючись на "Ведомость о казенных селениях…" від 31 серпня 1783 р. з архіву Катеринославського губернського правління, подає величину населення Половиці в 113 1/4 дворів та 6795 десятин землі. Для порівняння: в той час Нові Кайдаки (в орфографії XVIII cт. замість "Кодак" вживалося "Кайдак") мали 287 дворів та 17220 десятин; а Лоцманська Кам'янка та Старі Кайдаки - набагато менше - відповідно 33 3/4 та 75 1/2 дворів та 2025 та 4530 десятин.15

Половиця після Нових Кайдак була другим за величиною поселенням в окрузі. Неважко зрозуміти, що кількість землі набагато більша, ніж це потрібно на кожний двір - близько 60 десятин. В. Біднов щодо цього зауважує: "підприємливі люди, користуючись наявністю вільної землі, засновували хутори та займалися скотарством та хліборобством в великих розмірах ". Від себе додамо, - й садівництвом, як це робив Лазар Глоба. Д. Яворницький в "Истории города Екатеринослава" посилається на матеріали 1784 року, де сказано: "Жителей в Половице: казенных поселян, питающихся хлебопашеством мужчин - 400, женщин - 302. Занимающихся черною работою мужчин - 38, женщин - 31. Дворов (по количеству хат) деревянных 50 и мазаных - 80. В Половице 5 водяных мельниц и 3 кузницы". 16 З початком забудови Катеринослава (після указів 1783-1784 років), частина мешканців Половиці переселилася до Сухачівки, Діївки, Нових Кайдак. Частина половичан на чолі з Андрієм Мандрикою заснували нове поселення - Мандриківку (в подальшому передмістя Катеринослава). Можна припустити, що слобода Половиця припинила існування де facto з 1790 до 1795 р., коли вона вже стала складовою нового міста (яке забудовувалося дуже повільно). Неузгодженість відомостей, які походять з різних джерел, дає підстави для сучасних спекуляцій у місцевій пресі. Автор однієї із статей, В. Петров, не обтяжуючи себе скрупульозним вивченням документальних джерел, безапеляційно заявляє, що Лазар Глоба був нібито євреєм, а Половицю називає єврейською слободою, яка поклала початок єврейському місту Катеринославу. В статті навіть Б. Хмельницький названий євреєм, а назви порогів й прізвища поселенців транскрібіруються з івріту. 17

Все це нагадує продуману провокацію, спрямовану на роздування лжесенсацій. Навіщо одному народові приписувати те, що насправді робилося іншим народом. Але, оскільки тема вже піднята часом, і оскільки В. Петров вказав на спірність деяких моментів, ми не можемо лишатися осторонь. Враховуючи вищесказане, зупинимося на питаннях, які, на наш погляд, потребують додаткового вивчення, а саме - справжнє походження, мотиви й спосіб занять мешканців Половиці.

Біографія Лазаря Глоби дійсно дуже заплутана. В літературі сформувався стереотип сприйняття Глоби у вигляді ідеалізованого запорожця, котрий після "подвигів ратних", насадив кілька садів, що існують у Дніпропетровську й дотепер. Цей стереотипний образ нерідко протиставляється князеві Потьомкіну, який "силою змусив" Глобу продати в казну його сади. В свою чергу є всі підстави вважати, що запорожець Глоба був досить багатою людиною, і сади він насаджував з метою одержання прибутку (продаж плодів), й на бік уряду перейшов у 1775 році, щоб уникнути ліквідації свого маєтку.

Глоба з'явився на Запорозьких землях 1743 р, тобто він, мабуть, не козацького походження. Але документи Глоби (атестати), опубліковані Бідновим, підтверджують участь його в бойових діях 1768 - 1774 років та покірність царському урядові у 1775 р., за що він міг отримати чин осавула - козацького полковника. Однак досі незрозуміло, як Глоба - осавул міг займатися господарською діяльністю. Адже 18 вересня 1778 р. Глоба прохав губернатора Новоросійської губернії Н. Язикова залишити за ним землі та відвести ще 12 дворів. Язиков залишив за Глобою його млини і сади. Але така підприємливість людини, що іменувалася запорозьким козаком, ще не дає підстав ототожнювати його з євреєм. В. Петров, справедливо беручи до уваги тезу про участь євреїв у колонізації Півдня України, на нашу думку, перебільшує, коли говорить про єврейський характер слободи Половиці. Принаймні бракує доказів єврейського походження Глоби та його сусідів. Ігнат Сидорович Каплун в статті Петрова названий Капланом. В той же час українське слово "Каплун" присутнє в "Словнику" Грінченка в значенні "петух" або "хитрий віл".17

Чимало питань виникає у зв'язку з обставинами останніх років життя Глоби. В. Біднов, наприклад, переглянувши метричні книги Катеринослава з 1790 по 1798 рр., не знайшов там запису про Л. Глобу. Між тим, дата його смерті встановлена в літературі - 1793 р. 19 Викликає питання й опис пам'ятника на честь Глоби в міському саду. Дійсно, на цьому пам'ятнику (існував в кінці XIX - 1 пол. XX ст.) не було хреста, а для православної людини це було неможливим, хрестів не було тільки на могилах "язичників". Але розгадка дуже проста - то був не пам'ятник на могилі, а тільки пам'ятний знак - кенотаф, споруджений, на думку В. Біднова, тільки 1887 р. під час святкування ювілею міста. Справжня могила Глоби з плином часу була втрачена, віднайти її не вдалося.

Разом з Глобою жило ще кілька козаків - Федір Крошко, Андрій Токар, Ігнат Каплун та ін., які теж займалися землеробством та садівництвом. З приводу зайнять мешканців слободи, у джерелах та літературі існують великі розбіжності. Архієпископ Гавріїл (Розанов) в примітках до усних оповідей М. Коржа зазначив, що на тому місці, де Корж ідентифікує млин Глоби (нижче пізнішого палацу Потьомкіна), млина не може бути фізично, бо русло ріки кожне літо пересихає. Однак документально відомо лише одне: Глобиними руками, та руками його "челяді" насаджені два сади пізніше - Потьомкінський (Шевченко) і міський (Чкалова, Глоби). Документів про насадження садів не залишилося, але сам Глоба в "доношении" писав: "… ныне имею … трудами моими розведенной лес и плодовитыя деревья и особо при слободе Половице сад… и для нужного моего пропытания землю пахать и сено косить невозбранно… от селениев, жилище мое окружающих, много бываю притесняем… скотом обыватели опустошают". 20 Напевно, відносини Глоби - людини багатої і незалежної, з сусідами склалися не дуже добре. За інформацією А. Скальковського, в середині 1780-х рр. землі Глоби були викуплені князем Потьомкіним за 3000 крб. (існують інші дані - 500, 300 крб.).21 Ще один доказ багатства Глоби та тяжби з приводу продажу його садів до казни наводить Є.Чернов. Це архівна справа (РДІА), в якій спадкоємці Глоби у 1805 р. вимагали компенсації за володіння свого предка. В кінцевому підсумку їм була виплачена компенсація в розмірі 3825 крб., згідно із оцінками Казенної палати. 22

В пам'яті місцевого населення Половиця дійсно постала як заможня слобода. Наведемо уривок з розповіді жінки 95 років, записаної і опублікованої Я. Новицьким у 1887 р. (дається в сучасній орфографії):

- Расскажите же, бабушка, что вы знаете про Половицу:
- Служила я там у козака нянькою аж три годи. Тоді там жило запорозьке козацтво. Хати у їх були великі і малі, тіко тоді плани були великі: хата од хати геть-геть, далеко, - гонів двоє, або трое. (Гін - 120 сажнів - М.К.). Огороди були од гори, де Собор, та аж до самісінького Дніпра. По горі садки були у каждого, а по низах левади; в левадах, було, росте капуста як відра, огірки, соняшники, тютюн і всяка там всячина… Слобода була чималенька, і люди жили все заможні, багато мали скоту, коней, хліба, сіна, бджіл… По горі стояли козацькі вітряки, і не такі, як тепер, німецькі, а менші, криті очеретом. На Дніпрі, - теж водяні млини на байдаках й було стукотять день и ніч…23

Місце, яке займала Половиця, можна ідентифікувати, базуючись на перших планах м. Катеринослава, на яких присутні і запроектовані, і реальні споруди. На плані, затвердженому 10 жовтня 1786 р., роботи Клода Геруа, квартали слободи Половиці показані паралельно Дніпру від нинішньої вулиці Сєрова до парку ім. Шевченка. Половичани проживали також в низинах декількох балок - Кленовій (нині Рибальській), Бобиревій (Аптекарській) та Довгій ( Красноповстанській).24 Місцевість, де знаходилася Половиця, була вкрита дубовим і кленовим лісом, а між лісом були городи. За Яворницьким, мешканці слободи займалися коневодством, землеробством, косили сіно, розводили бджоли та ін.

Повернемося, однак, до розгляду питання про літочислення міста. На сьогодні сформувалися дві протилежні точки зору - "кодацька" та "катерининська". Автори "Кодацької" версії виходять з того, що фортеця Кодак (знаходиться на території с. Старі Кодаки Дніпропетровського району) дала початок (з 1635 р.) місту Кодак, від якого виникли потім Нові Кодаки (в орфографії XVIII ст. - Кайдаки), а зрештою й Половиця. Всі ці перипетії відбувались на території майже 125 кв. км. Тобто говорити про єдине місто Кодак - Нові Кодаки - Половиця - Катеринослав з наявністю безперервного (географічно і хронологічно) історичного ядра - навряд чи є можливим.

"Катерининська" версія прямо наголошує, що Катеринослав, як місто, утворений у 1780-х роках. Справжнє місто (і за числом мешканців, і їх професією, і за правами, і економічно) було утворене у 1780 рр. і нікуди не переміщувалось за 200 років. Катеринослав, проте, утворений не на пустому місці. Користуючись світовим досвідом, треба вказати, що в такому разі за основу відліку дати заснування береться дата заснування першого населеного пункту, який розміщувався на місці нинішнього міста і шляхом безперервного історичного розвитку переріс у місто. Юридично місто Катеринослав засноване указами 1783-1784 рр. (закладене Катериною II у 1787 р.), але утворене місто на базі козацької слободи Половиці, яка існувала документально з 1743 р., з часу заснування Лазарем Глобою свого маєтку.

Це всього лише варіант літочислення міста, який має компромісний характер і може, мабуть, задовольнити прихильників обох версій його походження. Автор даного варіанту наголошує на існуванні системи козацьких селищ, одним з елементів якої і була слобода Половиця, але при цьому враховуються й містоутворюючі чинники кінця XVIII ст. - адміністративне стимулювання, спроби налагодити економічне життя, надання юридичних прав. Саме сукупність дій цих чинників - існування "фундаменту" для міського життя у вигляді козацьких поселень та урядові заходи кінця XVIII ст. - в кінцевому рахунку й дали життя новому місту на Дніпрі. Половиці, певно, не вистачило б внутрішнього потенціалу, щоб самостійно розвинутися у велике місто. Але й Катеринослав кінця 1780 - початку 1790-х рр., який існував здебільшого у проектах, реально базувався на тому "доробку", що його дала Половиця. Про це свідчать вказівки в офіційних актах приблизно такого змісту: Катеринослав нове місто, яке будується з колишньої слободи Половиці. Основна забудова нового міста зосередилася не на горі (де планувався центр), а в низинній частині, біля Дніпра - саме там, де розміщувалися будівлі Половиці. (Така ситуація зберігалася до середини XIX ст.). На це вказують й матеріали про будівництво церков в Половиці - Катеринославі, наведені єпіскопом Феодосієм (Макаревським). У серпні 1786 р. представники Половиці просили архієпископа Славянського та Херсонського збудувати нову церкву замість згорілої 1783 р. Із цих справ ми дізнаємося, що "в селении… ныне назначен город Екатеринослав … в сем месте для строения города Екатеринослава приготовляется уже выделка кирпича, производится пиление лесов и делаются другие припасы, также и строения строятся; при означенных работах неисходно до несколько сот людей; кроме того острог, в коем содержится немалое количество для казенных работ колодников, при коих и команда военно-служащих; да в сем же селении, кроме жительствующих, причисляется купечество и другие разночинцы…".25

В листі правителя Катеринославського намісництва В. Коховського до преосвященного Амвросія від 13 січня 1791 р. говориться: "назначено быть дворянскому собранию, в губернском городе Екатеринославе, в древней Половице…".26 Церква Св. Петра й Павла (1786 р.), перейменована на Казанську церкву, слугувала першою церквою нового Катеринослава. З архіву Консисторії видно, що в 1790 р. "…в селении Половице, где ныне губернский город Екатеринослав" було 155 дворів, та обох полів 1950 "душ" 27 . Місцеве населення довгі роки називало Катеринослав Половицею. Про це свідчать матеріали, опубліковані на шпальтах "Екатеринославского юбилейного листка". Яків Новицький, наводить слова тієї ж старої жінки:"… А знаете, бабушка, как теперь называют Половицу? - А чом же: люди називають Катеринославом, а ми, по-старому, звемо Половицею…". 28 Інший старожил, Мартин Кравець, повідомляв: "Катеринослав спершу звали Половицею, бо так звали слободу, де тепер город …"29 Підводячи підсумки, слід визнати, що дискусія стосовно літочислення міста не закінчена. Компромісний варіант літочислення враховує наявність прямого історичного зв'язку (континуїтету) між слободою Половицею та пізнішим Катеринославом. Джерела свідчать, що населення Катеринослава складалося перш за все за рахунок половичан. Територія Половиці ввійшла як складова до території Катеринослава. Міське ядро протягом XIX ст. розташувалося на тому самому місці, де у другій половині XVIII ст. зосереджувалася забудова Половиці.

З усіх козацьких поселень лише Половиця може бути ототожнена з пізнішим Катеринославом. Цього не можна сказати про Старий та Новий Кодаки (перш за все через територіальну віддаленість). Ці поселення в кінці XVIII cт. мали ввійти до складу Катеринослава як його "форштадти", але ці потьомкінські проекти не були реалізовані. Але слід пам'ятати, що Половиця і Катеринослав не були продуктами однієї містобудівничої традиції. Половиця була звичайним сільським поселенням, її розвиток підтверджує тезу про перехід частини запорожців до осілого господарства, орієнтованого на отримання прибутку. Катеринослав на Дніпрі з'явився як продукт нових геополітичних реалій, за допомогою стимулювання з боку царського уряду. Досить різко відрізнялися й масштаби цих двох поселень.

Історія виникнення Катеринослава другої половини XVIII ст. добре ілюструє одну з тенденцій процесу колонізації краю - перетворення невеликих сільських поселень в потужні міські центри, якщо такі поселення мали перспективи стати адміністративними, економічними та культурними центрами.

Бібліографічні примітки

1. Див., наприклад: Мицик Ю.А. Скільки років нашому місту? // Січеславщина. Краєзнавчий альманах. Вип. 1. - Дніпропетровськ, 1997. - С. 19-30.
2. Феодосий (Макаревский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Вып 1. Екатеринослав, 1880. - С. 40-58.
3. Устные воспоминания бывшего запорожца, жителя Екатеринославской губернии и уезда, селения Михайловки, Никиты Леонтьевича Коржа. - Днепропетровск: Собор, 1991. - С. 35-37. (Репринт видання 1842 р.)
4. Екатеринославский юбилейный листок. Апрель-май 1887. - Екатеринослав, 1887. - С. 57-58, 61-62, 67-68, 75-77, 94-95, 178-179, 217-219.
5. Беднов В. К биографии Лазаря Глобы // Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии. (далі - ЛЕУАК). Вып. 8. - Екатеринослав, 1912. - С. 317-320; Він же. К истории бывших запорожских старшин и козаков // ЛЕУАК. Вып. 10. - Екатеринослав, 1915. - С. 237-242.
6. Яворницкий Д. История города Екатеринослава. - Днепропетровск, 1989. - С. 39; Егоров А. Екатеринославское блукание. - Екатеринослав, 1887. - С. 12; Біднов В. Вказані праці.
7. Беднов В. К биографии Лазаря Глобы… - С. 318.
8. Устные воспоминания… - С. 35-36.
9. Беднов В. К биографии Лазаря Глобы … - С. 318-319.
10. Архів Коша Нової Запорозької Січі. Опис справ. 1713-1776. - Київ, 1994.
11. Яворницкий Д. История города Екатеринослава … - С. 38.
12. Екатеринославский юбилейный листок… - С. 94-95. 13. Словарь української мови. Упоряд. Б. Грінченко: В 4-х тт. Т. 3. О- П.- К., 1996. - С. 285, 286.
14. Феодосий (Макаревский). Материалы… - С. 42.
15. Беднов В. К истории бывших запорожских старшин и козаков… - С. 231.
16. Яворницкий Д. История города Екатеринослава… - С. 40.
17. Петров В. Страшная тайна казака Лазаря Глобы // Теленеделя - Днепропетровск. - 2000. - №2. - С. 9.
18. Словарь української мови. Упоряд. Б. Грінченко: В 4-х тт. Т. 2. З- Н.- К., 1996. - С. 217-218.
19. Беднов В. К истории бывших запорожских старшин и козаков… - С. 239.
20. Беднов В. К биографии Лазаря Глобы… - С. 319.
21. Скальковский А. Опыт статистического описания Новоросийского края. Т. 2. - Одесса, 1853. - С. 106.
22. Чернов Є.А. Доля земельної власності Лазаря Глоби (з історії соціально-економічних стосунків в Катеринославі кін. XVIII - поч. XIX ст.) // Запорозьке козацтво в пам'ятках історії та культури. Матеріали всеукраїнської наукової конференції. Секція III, IV, V. - Запоріжжя: РА "Тандем - У", 1997. - С. 158-161.
23. Екатеринославский юбилейный листок… - С. 76-77.
24. РДВІА, ф. ВУА, д. 18725, л. 7-8.
25. Феодосий (Макаревский). Материалы… - С. 44-45.
26. Там само. - С. 47-48.
27. Там само. - С. 49.
28. Екатеринославский юбилейный листок…- С. 77.
29. Там само. - С. 217-218.

Про автора: Кавун Максим Едуардович. Дніпропетровський Національний університет. Аспірант кафедри російської історії ДНУ, спеціальність "Історія України".