Розсудлива поступовість як життєве кредо

Губернская Земская Управа, вид с ул. Рогалева (Крутогорной)

Губернская земская управа (Рогалева21)

Old Buildings

пл. Демьяна Бедного

Сильное дерево. ул. Демьяна Бедного

Угол ул. Рогалева и пл. Демьяна Бедного

ул.Рогалева

ул.Рогалева

ул.Рогалева

ул.Рогалева

ул.Рогалева

ул.Рогалева

У 1845 р. Никанор Штанський склав іспит у Харківському університеті на ступінь кандидата і отримав посаду канцелярського чиновника у департаменті Санкт-Петербурзького цивільного суду.

З цього починається тривала чиновницька кар’єра Никанора Штанського. Він повільно просувався по службі, згідно існуючих правил отримував чергові чини: у 1845 р.– колезький секретар, у 1850 р.– титулярний радник, у 1854 р.– колезький асесор. У 1851 р. перебував на посаді старшого помічника столоначальника департаменту Міністерства Юстиції і отримував майже 500 рублів жалування. У середині 50-х років ХІХ ст. життя Н.І. Штанського міняє свій звичний ритм. У 1854 р. він звільняється зі служби в Міністерстві юстиції, але на батьківщину не повертається, а осідає у Павлоградському повіті. Ймовірно, це було пов’язано з успадкуванням майна. Його мати належала до відомого на Катеринославщині роду Коростовцевих, які володіли значними за обсягом маєтками на Павлоградщині. Можливо, Тетяна Олексіївна померла, а її син Никанор успадкував частину земельної власності – 200 десятин, а також декількох кріпаків. Згодом він придбав у Павлоградському повіті ще 550 десятин.

Таким чином, чиновник став поміщиком, щоправда на короткий час, бо від державної служби Н.І. Штанський не відмовився. У 1856 р. його обрано до Павлоградського повітового суду кандидатом на посаду судді. До виконання обов’язків він став у травні 1857 р. Через рік уряд затвердив його на цій посаді.

Никанор Іванович служив повітовим суддею до 1864 року. Хоча він і походив із дворян Харківської губернії, однак у Павлоградському повіті чужим не був. Завдяки численній рідні своєї матері він спокійно увійшов до кола місцевого дворянства, що сприяло його просуванню по службі. Наприклад, його рідний дядько Володимир Олексійович Коростовцев у 1849–1850 рр. був суддею Павлоградського повітового суду.

Протягом 1858–1862 рр. Н.І. Штанський часто виконував обов’язки повітового маршалка, заміняючи маршалка дворян Павлоградського повіту. До речі, у 1859–1862 рр. маршалком був родич Никанора Штанського Любим Іванович Коростовцев. У травні 1858 р. Никанор Іванович став виконувати ще один почесний обов’язок, коли був затверджений директором Павлоградського повітового відділення Товариства піклування про в’язниці.

Рубіжний 1861 рік не вплинув на матеріальне становище Н.І. Штанського, оскільки кріпаків в нього було мало і він, власне, жив із жалування. До того ж, він планомірно просувався по службі й отримував чергові чини. У березні 1861 р. указом Урядуючого Сенату Никанору Штанському був наданий чин надвірного радника.

1864 року Никанор Іванович увійшов до числа вищого чиновництва Катеринославської губернії. В цей рік він став головою Палати карного суду. На цій посаді він перебував до часу запровадження нових судових установ, які почали діяти у 1869 р. Будучи головою Палати карного суду він досяг найвищого для себе чину 5 класу. Визначенням Департаменту Герольдії від 23 вересня 1868 р. Н.І. Штанський отримав чин статського радника.

У другій половині 60х років Никанор Іванович активізує свою громадську діяльність, увійшовши до складу декількох установ. Він був членом Павлоградської дворянської опіки, з якої звільнився за власним бажання у березні 1868 р. У 1869 р. входив до числа членів Катеринославського губернського статистичного комітету. Трохи раніше він був обраний до повітового, а згодом і до губернського земського зібрань.

Н.І. Штанський долучився до формування перших повітових і губернського земських зібрань від початку їх роботи. У листопаді 1865 р. він був обраний від дворянземлевласників до числа гласних Павлоградського повітового земського зібрання. На першій сесії повітового земства, яке відбулося у лютому 1866 р., його обрали до числа губернських гласних. Таким чином, Никанор Іванович увійшов до числа гласних першого губернського земського зібрання.

На першому ж засіданні губернського земства 15 вересня 1866 р. його серед інших було запропоновано в секретарі зібрання, але кандидатура Н.І. Штанського не пройшла. Через два дні він був обраний до комісії, яка займалася розкладкою губернського земського податку.

Никанор Іванович, не зважаючи на завантаженість роботою в Палаті карного суду, виявляв дивовижну активність у земських справах. Щоправда, він змушений був пропускати засідання повітового земського зібрання, оскільки служив у Катеринославі і не завжди міг навідуватися до Павлограду.

Сесії губернського земства Н.І. Штанський намагався відвідувати. На засіданні, яке відбулося 15 грудня 1866 р. увійшов до комісії для розробки проекту навчальної ремісничогосподарської ферми, а на другій черговій сесії губернського земства у листопаді 1867 р. його знову запропонували на секретаря зібрання. У лютому 1868 р. балотувався на посаду голови управи, причому, набрав найбільше голосів, однак через зайнятість роботою в суді обійняти посаду голови управи відмовився. Факт балотування на посаду, а потім відмова від неї непоодиноке явище в роботі земських зібрань. Зазвичай, на посаду гласні висували декілька кандидатур, які мали авторитет серед земців або досвід роботи в різних адміністративних структурах. Н.І. Штанський, який очолював Палату карного суду, був помітною фігурою і, найімовірніше, балотувався на голову управи в розрахунку, що не набере потрібної кількості кульок. Гадаємо, обрання головою управи стало приємним сюрпризом для Никанора Івановича, але водночас і несподіваним.

Від початку роботи в земстві Н.І. Штанський зарекомендував себе прибічником спокійної, наполегливої роботи в дусі основних постулатів «Положення про земства». Інакше і бути не могло. Поважний вік і тривала робота в різних державних установах ніяк не узгоджувалися з прагненнями деяких молодих земців надати земству більшого значення ніж передбачалося законом. Хоча до консерваторів Н.І. Штанського теж не можна віднести.

Показовою в цьому плані є його позиція щодо закриття Катеринославського губернського земського зібрання у грудні 1867 р. Після того, як вся губернська управа пішла у відставку, губернатор В.Д. ДунінБарковський припинив роботу чергового земського зібрання через відсутність кворуму. Знайшлися такі земці, які підтримали в цьому губернатора, але були й такі, які назвали факт закриття зібрання перевищенням повноважень губернатора. Н.І. Штанський спробував подивитися на ситуацію збоку. У червні 1868 р. в «Одесском вестнике» він помістив статтю, в якій спробував виважено підійти до ситуації, що склалася.

Н.І. Штанський показав тонке знання законодавства, яке стосувалося діяльності земств. Закриття грудневої сесії він називає непорозумінням. Губернатор, закриваючи зібрання, спирався на указ Урядуючого Сенату від 18 квітня 1866 р., за яким гласні, яких було обрано до управи, втрачали право гласного. Пізніше цей указ був скасований рішенням Державної Ради. В.Д. ДунінБарковський «для вирішення цього непорозуміння звертався до міністра внутрішніх справ». Виправдовуючи дії губернатора, Н.І. Штанський, водночас виступив на захист прав тих гласних, які були обрані до управи. «Для того, аби бути членом управи, – писав Никанор Іванович, – треба бути гласним… у випадку добровільного залишення посади другорядної, яка залежить від головної, за духом наших законів, не поєднано з втратою головної посади».

Н.І. Штанський був супротивником різких дій, які, до того ж, виходили за межі закону. Під час роботи лютневої надзвичайної сесії 1868 р., він став на бік голови зібрання П.А. Струкова. Четверо гласних від Верхньодніпровського повіту звинувачували П.А. Струкова у тому, що той у грудні 1867 р. не відкрив роботу земського зібрання. Формально у них був привід скаржитися на дії голови зібрання. Та все ж, якою б не була особиста позиція П.А. Струкова, він відмовився відкривати зібрання через наказ губернатора. 25 лютого 1868 р. Н.І. Штанський вступив у полеміку із секретарем зібрання О.М. Полем із приводу можливості подати скаргу на дії голови зібрання. Н.І. Штанський вважав, що перед подаванням скарги необхідно обговорити в зібранні, чи були відповідні дії голови законними, а вже тоді подавати скаргу. О.М. Поль, у свою чергу, вважав, що скаргу можна подавати і без подібного обговорення. Визнаючи законне право гласних скаржитися на голову зібрання, Н.І. Штанський водночас вважав подачу скарги на голову зібрання неповагою та образою, що врешті могло відобразитися на діяльності всього земства, оскільки земство є колегіальним органом і жодна його постанова не можлива без участі голови зібрання.

У цій непростій ситуації яскраво виявився досвід роботи Н.І. Штанського в судових установах, де він звик керуватися законами, а не емоціями. «Єдиний шлях, єдина зброя, – писав він, – з якою земські установи повинні вступати у боротьбу для захисту своїх прав є закон».

Одним із найважливіших завдань, віднесених законом до повноважень земства, Н.І. Штанський вважав освіту. Він вважав, що в освіті, як і в будьякій іншій справі, має бути виваженість і поступовість. «Запровадження народної освіти вимагає розсудливої поступовості», – писав він.

Ідеї Н.І. Штанського щодо становлення освіти можна назвати прогресивними для свого часу. По-перше, він був прибічником загальної освіти. Причому головна увага земства має бути зосереджена на міщанах і селянах, які на відміну від дворян і купців, в більшості були неосвіченими. По-друге, школи мають бути розділені на загальні та спеціальні. По-третє, він визнавав необхідність освіти для жінок. Н.І. Штанський був глибоко переконаний, що «в освіті жінки лежить могутній засіб до поступового підвищення рівня народної освіти».

На думку Н.І. Штанського, земство не повинно обмежуватись лише наданням матеріальної допомоги освіті, а вишукувати різні способи для покращення змісту та рівня освіти, оскільки «народна освіта належить до числа тих основ, без яких неможлива політична зрілість народу».

Н.І. Штанський надавав освіті особливого значення. Якось під час обговорення питання спорудження лікарень, Н.І. Штанський висловив думку, що лікарні можуть утримуватися за рахунок повітових земств. Натомість він пропонував відкрити учительську семінарію. «Нам необхідно лікувати перед все моральність народу, – наголошував Никанор Іванович, – тому з цих грошей (капітал громадського піклування – І.К.) необхідно виділити суму на заснування вчительської семінарії».

Виваженість, прагматизм, обдуманість рішень, які були притаманні Н.І. Штанському, дають підстави віднести його до так званих «благонадійних» гласних. Можливо через це Никанор Іванович потрапив до кандидатів в голови управи. 24 жовтня 1869 р., після того як М.Б. Герсеванов через хворобу відмовився балотуватися на посаду голови губернської управи, земське зібрання обрало на цю посаду Никанора Івановича Штанського.

Незадовго до його обрання Н.І. Штанський увійшов до складу змішаної комісії земського зібрання, але, змушений був із неї вийти, оскільки голова управи не міг суміщати діяльність в управі та різних земських комісіях.

За рік перебування на посаді голови управи Н.І. Штанський зміг налагодити нормальне утримання Богоугодного закладу, за що у жовтні 1870 р. воєнний губернський начальник М.С. Мазаракі висловив вдячність голові та членам управи «за зразкове утримання Богоугодного закладу». Загалом медична частина була однією з пріоритетних для губернської управи у 1870–1871 рр. 16 березня 1871 р. за рішенням земських зборів при губернській земській управі була відкрита безкоштовна лікарня. Оскільки лікарня користувалася популярністю, потік хворих зростав. Внаслідок цього Н.І. Штанський просив зібрання збільшити асигнування для цієї лікарні, а також звернувся до гласних з проханням висловити від імені земства вдячність лікарям, серед яких був і відомий лікар Павло Никифорович Бойченко.

Перевірка діяльності управи у 1871 р. виявила, що Богоугодний заклад перебуває під постійним контролем членів управи, яка намагається поліпшити інфраструктуру і постачання цього закладу. Єдиною серйозною проблемою, яка залишалась в лікарні, була відсутність водогону, але для його спорудження потрібен був час. У цілому після перевірки земська комісія висловила лікарям закладу і управі вдячність. Також комісія виявила, що всі постанови зібрання виконувалися своєчасно, управа брала активну участь у покращенні шляхів сполучень, здійснювала необхідні заходи для відкриття у 1871 р. ремісничих шкіл (жодної, на жаль, не відкрито), діловодство управи перебувало в належному порядку.

Значна увага до медичної сфери була пов’язана ще й з тим, що протягом 1871–72 рр. в Катеринославській губернії лютувала холера. Віце-губернатор В.К. Луцький, звертаючись до земських гласних під час відкриття VII чергового губернського зібрання, висловив вдячність усім членам управи за «енергійне сприяння під час епідемії». На той час Н.І. Штанського вже не було серед живих, але він як голова земської управи своєчасними заходами (ізолювання хворих, надання коштів лікарням для боротьби із хворобою) долучився до подолання холери.

До важливих питань, які вирішувалося земством під час головування Н.І. Штанського в управі були питання: визначення принципу обкладання населення земським податком, налагодження тісної співпраці губернської та повітових управ, збирання недоїмок, розробка проекту ремісничих шкіл. Щодо обкладання податком, то зібрання ще з часів головування в управі М.Б. Герсеванова не могло визначитися, яким має бути податок: подвірним чи поземельним. На шостій черговій сесії губернського земства Н.І. Штанський був серед тих, хто брав активну участь в обговоренні цього питання.

На початковому етапі діяльності земств, зажди актуальним було питання взаємодії губернської та повітової земської управ. Збираючи дані про цінність землі, Н.І. Штанський зіткнувся з тією ж проблемою, що і його попередник. Звертаючись до губернського зібрання, він констатував цей факт: «Протягом моєї служби земству, я помітив, що повітові управи надзвичайно повільно виконують доручення губернської зібрань».

Протягом всієї історії діяльності земств існувала проблема недоїмок. Обов’язок збирати недоїмки був покладений на поліцію, але та не завжди сумлінно його виконувала. Н.І. Штанському на певному етапі вдалося зменшити недоїмки по земських зборах завдяки співпраці зі становими приставами, справниками, губернською адміністрацією. «Можу сказати, – звертався до губернських гласних Никанор Іванович, – що в нас зменшилась недоїмка на 45 тисяч … я помітив, недоїмка ця накопичується тому, що поліція не хотіла стягувати. Я звертався до губернської адміністрації, звертався до справників, станових приставів, і внаслідок цього, в нас зменшилась недоїмка».

Земська діяльність Н.І. Штанського була нетривалою. У червні 1872 р. він поїхав у відрядження, залишивши виконуючим обов’язки члена управи П.О. Янченка. По поверненню з відрядження Н.І. Штанський сильно захворів і помер 8 вересня 1872 року. По ньому залишилася дружина Серафима Григорівна, дітей він не мав.