Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.

ИСТОРИЯ ГОРОДА

Катеринославський губернатор — нащадок Гамлета


Герб рода Дуниных-Борковских

Портрет В. К. Дунина-Борковского
Театр — моя любов. Вже багато років я публікую театральні статті, нариси, відгуки на спектаклі. Здавалося б, життя журналіста спокійно котиться улюбленою колією, — аж раптом дізнаюся, що данський принц Гамлет, славетний шекспірівський герой — мій родич! Ну, зрозуміло, літературний герой і реальна людина можуть породичатися лише віртуально, але ж у даному випадку спостерігаємо надзвичайний збіг історичних обставин.

Ця надзвичайність — у деяких історіографічних фактах, які знайшлися, коли я займався генеалогічним дослідженням власного родоводу і в результаті дошкульних розвідок відшукав поіменно 854 особи, які є моїми родичами з численних гілок генеалогічного древа, дослідженого з 1400 року. Серед них — і катеринославський губернатор ХІХ ст. Василь Дмитрович Дунін-Борковський, який родинно пов’язаний із відомим графським родом Капністів (грецького походження), один із яких — Петро Миколайович Капніст — є моїм пращуром у п’ятому коліні.

Василь Дунін-Борковський народився 1820 року. Його батько був крупним землевласником, мав на Чернігівщині понад 11 тисяч десятин землі та близько 800 душ кріпаків. Василь навчався в Імператорському Царськосельському ліцеї, який закінчив у 1837 році.

Протягом 17 років Василь Дмитрович служив чиновником. Починав титулярним радником і дослужився до колезького асесора, після чого йому було надано чин надвірного радника і „визначено” до Чернігівських дворянських депутатських зборів.

Найвідповідальніший етап державної служби у біографії Василя Дуніна-Борковського пов’язаний із підготовкою маніфесту Олександра ІІ щодо скасування кріпацтва, за що 27 квітня 1861 року іменним указом царя Василь Дмитрович був нагороджений медаллю на Андріївській стрічці у пам’ять похвальних трудів на посаді члена комітету звільнення селян від кріпосної залежності.

Столиця імперії, враховуючи „безпорочну службу”, надає 45-річному Василю Дуніну-Борковському, який на той час вже був у чині дійсного статського радника, губернаторську владу. „Іменним Його Імператорської Величності указом” спочатку, з лютого 1865 року, він був призначений виконуючим обов’язки, а з жовтня того ж року — Катеринославським губернатором на п’ятирічний термін.

За сприяння губернатора у місті було відкрите жіноче училище, створені Товариство піклування про жіночу освіту та Благодійне товариство, які існували без державного фінансування, виключно за рахунок внесків благодійників. У 1868 році міська Дума запровадила звання „Почесний громадянин міста Катеринослава”, і губернатору Василю Дмитровичу ПЕРШОМУ було присвоєно це звання.

А тепер познайомимося поближче із родом Дуніних-Борковських.

Як свідчать хроніки, цей рід походить від Петра Власта (1080-1153). Його предок Вільгельм Швено — данський дворянин при дворі Еріка Темного — був одружений на данській принцесі (от звідкіля тягнеться ниточка зв’язку із данським принцом Гамлетом!).

В 1124 році Петро Власт приїхав у Галицьку Русь як найманець Перемишльського князя Володаря Ростиславича. Згодом він поступає на службу до польського короля Болеслава Кривоустого, здобуває славу відважного лицаря, стає наближеним до короля і одержує титул графа Скржини. Таким чином, історія роду зумовила і використання в графському гербі зображення лебедя (по-данськи «швено»), і саме прізвище «Дунін», яке походить від польського слова «дунський», що означає «данський».

У ранніх письмових джерелах найчастіше згадується один із Дуніних — на ім’я Каспер Анджей, польський шляхтич "герба Лебедя", що дослужився у короля Владислава до полковника і в 1638 році одержав в якості нагороди село Борківку у Чернігівському воєводстві.

Село Борківка, яке населяли українці, за мірками тих часів було досить великим — дещо пізніше, за ревізьким переписом 1801 року, у ньому значилося 308 чоловіків. Таким чином, можна вважати логічним і природним, що Каспер Анджей Дунін додав до прізвища в якості «соімені» назву свого села Борківка, тож у такий спосіб і утворилося прізвище «Дунін-Борковський». В описі герба цього роду сказано: „На щиті, що має червоне поле, зображений білий лебідь. Щит увінчаний дворянським шоломом і короною, на поверхні якої знаходиться лебідь. Намет на щиті — червоний, підкладений сріблом”.

Згаданий Каспер Анджей мав трьох синів: Івана, Василя (в інших джерелах ім’я Андрій) і Юрія. За переказами, близько 1646-48 рр. на маєток Дуніна-Борковського напав шляхтич Косаковський, у результаті чого родина Каспера Анджея і він сам були вбиті; врятувався лише малолітній Василь, що і став у ХVІІ ст. найбільш яскравою постаттю того часу, одним з найбагатших магнатів Гетьманської України.

Після складання Андрусівського договору між Росією і Польщею, за яким Україна була розділена на Лівобережну і Правобережну, Василь перейшов із католицизму у православ’я, подався на Січ та записався у Військо Запорозьке Низове. Це відбулося 1667 року, а вже рік потому він стає вибільським сотником; незабаром, у вересні 1668 р., гетьман Лівобережної України Петро Дорошенко універсалом підтвердив право Дуніна-Борковського на володіння «вотчиною».

Наступного року Василь був уже сотником Чернігівського полку, а ще три роки потому, в 1672 році, був призначений полковником Чернігівським, яким і залишався 15 наступних років. У 1687 році його призначили генеральним обозним Війська Запорозького, тобто — у козацькій ієрархії — другою за значимістю особою після гетьмана. На цій високій посаді Дунін-Борковський служив також 15 років, до самої смерті 1702 року.

Граф Василь Касперович був неординарною особистістю. Однією з його незвичностей були, зокрема, його нетрадиційні (краще сказати — суперечливі) для козацької старшини відносини із православною церквою. З одного боку, він щедро жертвував власні кошти на її потреби: так, у Чернігові на його гроші побудовані два храми та келії Єлецького монастиря; відреставровані Успенський і Спасо-Преображенський собори, П’ятницький монастир. Разом із тим, за такої видатної добродійності граф церковні служби відвідував не часто. Його спосіб життя був досить дивним: удень рідко виходив зі свого замка, що стояв на Чорній горі, і взагалі не часто показувався людям, всі необхідні ділові наради проводив або вночі, або ж пізно ввечері. Можливо, саме з цих причин у народі гуляли чутки, що Дунін-Борковський — дивак, займається характерництвом, як називали в Україні магію. Варто зазначити, що у козацькому середовищі такі, можна сказати, захоплення, до яких додавалися неординарні особисті якості «чарівника», традиційно були предметом загальної людської поваги, а не засудження. Разом з тим, деякі літературознавці впевнені, що саме Василь Дунін-Борковський прислужився геніальному письменникові Миколі Гоголю прототипом похмуро-жахаючого героя повісті «Страшна помста».

Помер Василь Касперович 7 березня 1702 року. Поховали його в Чернігові, у притворі собору Успення — храму Єлецького монастиря; через 15 років по смерті графа був зроблений надгробок, а в стіну собору вмонтували бронзову плиту з портретом графа й епітафією, яку склав відомий поет і філософ того часу, архієпископ Іоан Максимович.

А тепер — про інших Дуніних-Борковських. Ми маємо не лише загальні відомості про родовід Дуніних-Борковських, але й конкретні дані про генеалогічне древо 59 представників цього роду, деякі з яких, включаючи вже згаданих вище осіб, залишили помітний слід в українських історії та культурі.

От, приміром, надзвичайний сюжет, у якому прізвище Дуніних-Борковських вживається у несподіваному ключі. В березні 1918 р. у Москві відбувся таємний з’їзд монархістів, на якому були визначені шляхи подальшої антибільшовицької боротьби, метою якої було захоплення влади в Росії за допомогою німців, котрим мають допомогти ті монархісти, що увійшли до більшовицького середовища. Змовники зуміли втертися в довіру ЧК і Розвідуправління. Серед них був і капітан 2-го рангу Дунін-Борковський (ім’я не встановлене). Згодом деякі з цих агентів від монархізму працювали в російських емігрантських організаціях у Німеччині, інші ж так і залишилися на службі в СРСР. Доля згаданого Дуніна-Борковського невідома.

Заслуговує на увагу і наш сучасник Дунін Річард Євгенович (1937-2006), що був відомим у Росії інженером-будівельником. З 1983 р. Річард Дунін працював у Санкт-Петербурзі, в одному з найбагатших музеїв світу «Державний Ермітаж» на посаді заступника директора з будівництва. Сприяв передачі церков для їхнього прямого використання, був організатором реконструкції Ермітажного театру та інших історичних будівель Санкт-Петербурга.

Варто розповісти ще про двох російських Дуніних-Борковських, що живі і досі, — це Віталій Львович та Лев Романович (своє прізвище вони пишуть через «а», тобто „Барковский”). Перший — доктор фізико-математичних наук, професор, засновник і почесний Президент Російської асоціації нейроінформатики. Він — один з найвизначніших фахівців світу в галузі теоретичної та експериментальної біофізики нервової системи, біокібернетики; нині працює в університеті Техаса (США). Другий — керівник ВАТ „Автофрамос” у Москві — активно досліджує свій родовід.

На завершення статті необхідно зауважити, що, на жаль, генеалогічними дослідженнями роду Дуніних-Борковських в Україні займаються недостатньо. Будемо сподіватися, що розширення кола спілкування із представниками цього роду, зокрема за допомогою Інтернету, дозволить відшукати ще багато маловідомої або забутої інформації.

Володимир Єфимов
Все губернаторы края, 1796-2014

История города:

Проспект, перехрестя з вулицею Гоголівською,
1840-1920 гг.
» Темы о городе:
- Архитектура
- Символика города и области
- Город по кусочкам
- Заметки о городе
- История города
- Исторические карты
- История городского транспорта
- Знаменитые люди города
- Исторический календарь


copyright © gorod.dp.ua
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте