Два Катеринослава: до проблеми історичного континуїтету в розвитку міських поселень Півдня України XVIII - 1 пол. ХІХ ст.

У 1976 році Дніпропетровськ гучно відсвяткував свій 200-річний ювілей. Тоді 1776 рік уперше був офіційно визначений як базова точка міської історії. Прихильники цієї версії походження міста посилалися на документ, що зберігається у Москві (РДАДА), а саме рапорт генерал-майора В.О. Черткова, азовського губернатора, князю Г.О. Потьомкіну про виготовлення проекту та складання кошторисів на будівництво губернського міста Катеринослава. Цей рапорт датований 23 квітня 1776 року. В ньому мова йшла не про будівництво міста, а тільки про розгляд Г.О. Потьомкіним проекту: "…с подлежащим планом, профилями, фасадами и со сметами…" [РДАДА, ф. 16, оп. 1, спр. 690, арк. 3 зв.] . Однак цей факт не дуже засмутив місцевих дослідників, і з 1976 р. ця дата в якості відправної точки міської історії розглядалася багатьма, якщо не всіма істориками-краєзнавцями. В радянський період не проводилися серйозні дослідження історії міста як у цілому, так і з точки зору конкретних актуальних питань. Фактично сама проблема витоків та літочислення міста Дніпропетровська була залишена поза увагою.

В умовах боротьби з історичним волюнтаризмом з 1990 р. цілком слушно постало питання про перегляд офіційної версії літочислення міста. Пропонувалися різні дати: 1635 р. (будівництво фортеці Кодак); 1660 р. (перша звістка про селище Нові Кайдаки); середина XVIII ст. (заселення слободи Половиця) та ін. Ці дискусії значно активізувалися в останні роки (1992-1997 рр.), з'явилося чимало матеріалів у місцевій пресі. На сьогодні можна констатувати, що сформувалися дві цілком протилежні концепції виникнення сучасного Дніпропетровська: "кодацька" та "катерининська". "Кодацька" - виводить корені міста з фортеці Кодак та козацьких поселень, що поступово виникли біля неї в XVII-XVIII ст. "Катерининська", ж, навпаки, наголошує на утворенні міста лише в кінці XVIII ст. та пов'язує це утворення з адміністративними заходами уряду Катерини ІІ та князя Г.О.Потьомкіна.

Ця дискусія сама по собі не є темою даного дослідження, тим більше, що рішення, прийняті в 1970-х рр., офіційно не переглянуті й до сьогодні. У свою чергу, кожна з двох вищенаведених концепцій має сильні й слабкі сторони, виникає багато спірних питань, особливо це стосується "кодацької" версії походження міста та ін. Але й "катерининська", на жаль, позбавлена логічної довершеності. Зокрема, невирішеним залишається питання співвідношення Катеринослава Кільченського (офіційно заснованого 1776 року) та Катеринослава на Дніпрі (офіційно заснованого 1787 року). Тому звернемося до питання: чи можна вважати Катеринослав Перший (Кільченський) безпосереднім попередником Катеринослава Другого (на Дніпрі); чи існувала історична спадкоємність (історичний континуїтет) у розвитку цих двох міст, і яку роль відіграв Катеринослав Кільченський (існував офіційно з 1776 по 1794 рр.) у формуванні міста на Дніпрі в кінці XVIII - 1 пол. ХІХ ст.

Виникнення міст на території Південної (Степової) України (за виключенням Криму) слід, на нашу думку, пов'язувати саме з XVIII ст. До цього на протязі XVI-XVII ст. тут виник цілий ряд укріплених поселень (Січ, центри деяких паланок, генуезькі та турецькі фортеці біля гирла Дніпра), але був відсутній фактор економічного розвитку, який є базовим у визначенні будь-якого (укріпленого чи неукріпленого) поселення як міста. Постійна військова загроза зводила нанівець всі спроби планомірного заселення та освоєння цих територій. Виключення становить Стара Самара (теперішній Новомосковськ), де вже з XVII ст. починають збиратися ярмарки. Таким чином, про існування козацької міської традиції у нашому краї говорити можна, але з великими обмеженнями.

Лише у XVIII ст. з послабленням безпосередньої військової загрози стає можливим розвиток міст. Друга половина XVIII ст. особливо різко змінила долю Північного Причорномор'я та Степової України (цей край отримав тоді нову назву - Новоросія).

В середині XVIII ст. ця територія була поділена між двома ворогуючими державами - Російською Імперією та Оттоманською Портою. Кримське Ханство (займало Кримський півострів та прилеглі до нього землі), було васалом Туреччини та виступало на її боці. Головним завданням Росії в цьому регіоні було якнайшвидше отримати вільний вихід до Чорноморського узбережжя, який обіцяв значні економічні й геополітичні вигоди. Напередодні російсько-турецької війни 1768-1774 рр. Росія була цілком відрізана від цього узбережжя. Натомість Порта та Кримське ханство володіли землями включно з гирлами Бугу, Дніпра та Дона. Будь-які спроби заснувати тут довгострокові населені пункти терпіли поразки, оскільки ці новобудови знищувалися в ході військових сутичок татар, ногайців, українських козаків та розміщених тут російських військ. Тому в цей період будувалися лише фортеці, ретраншементи, редути, які мали завдання запобігти подальшому просуванню татар і турків углиб території, а також наглядати за поведінкою запорізьких козаків. Спочатку, в 1731 -1742 рр. збудована Українська лінія фортець; потім в 1750 - х рр. - Нова Сербія та Слов'яносербія; в 1770-х рр. - Нова Дніпровська лінія укріплень.

Виникають перші міста (спочатку теж як фортеці) - Новомиргород, Єлизаветград, Новоархангельськ, Олександрівськ та ін. Головна риса цих поселень, як міських центрів, полягала в тому, що всі вони були військовими укріпленими пунктами та виконували спочатку тільки військово-адміністративні функції. Будь-які наміри сприяти економічному розвиткові цих міст-фортець, організувати промисловість та торгівлю зводилися нанівець, якщо вони безпосередньо не були пов'язані з потребами діючої армії. Тому, на першому етапі свого формування (1740 - поч. 1770 рр.) міста Південної (Степової) України являли собою військово-адміністративні одиниці, економічне життя в яких тільки зароджувалося.

Другий етап розвитку міст Південної України пов'язаний з підписанням Кючук-Кайнарджійського мирного договору між Росією та Туреччиною 10 липня 1774 року. Цей договір завершив війну 1768-1774 рр., та свідчив про те, що напруженість у відносинах почала зменшуватись. Кримське ханство отримало право самостійно визначати свою внутрішню та зовнішню політику. Крім цього Росія отримала ряд стратегічно та економічно важливих територій: "угол земли" між Бугом та Дніпром, фортеці Кінбурн, Керч та Єнікале. Слідом за цим посилилися наміри Росії ствердити свою могутність на нових землях, особливо після зруйнування 1775 році Запорізької Січі. Саме в цей період відбувається заснування міських поселень, які в подальшому будуть адміністративними та господарськими центрами (Катеринослав І та ідея будівництва Катеринослава ІІ, Херсон, Маріуполь). Хоч деяке розширення зовнішньоекономічних зв'язків сприяло виникненню перших промислових підприємств (казенні верфі, соляна промисловість), міста в цих умовах зберігали своє значення все ще як військово-адміністративні пункти. Крім того, військова загроза зменшилася, але не зникла зовсім: Туреччина плекала реваншистські настрої. За цих умов такі важливі фактори будівництва міст, як, наприклад, вибір місця, залежали тільки від стратегічної необхідності. У 1783 році Кримське ханство було приєднано до Росії. Безпосередня військова загроза на теренах Степової України майже повністю зникла. Після Ясського миру (1791 р.) Росія повністю утвердила своє панування на північному чорноморському узбережжі. Досить швидкими темпами відбувалося заселення та господарське освоєння краю. Необхідність будівництва міст-фортець зникла, а старі міста, які були військово-адміністративними центрами, перебрали на себе нову роль - каталізаторів економічного розвитку краю. Приклад цього: заснування 1794 року поряд із турецькою фортецею Хаджибей міста Одеси, яке потім стало третім за кількістю населення містом Росії.

Доля Катеринослава на Кільчені (Катеринослава Першого), офіційно заснованого в 1776 р., дуже вдало репрезентує всю складність процесу становлення та розвитку нових міст в умовах постійних змін геополітичної ситуації у регіоні. Історію Катеринослава Першого прийнято розглядати як перший невдалий досвід будівництва центру Новоросійського краю. Причому слід зауважити, що ця проблема не є належно досліджена до цього часу. Щасливе виключення становить історико-архітектурний нарис дніпропетровського вченого С.Б. Ревського "Екатеринослав Кильченский" (побачив світ у 1974 році). Історія міста розглядається тут з архітектурно-планувальної точки зору. Аналіз проведений на базі архівних джерел: урядових розпоряджень, картографічного матеріалу, проектів міста та окремих споруд. Нас у даному випадку цікавить питання про з'ясування факторів, дії яких спричинилися до вельми незвичного характеру розвитку нового міста.

Найбільш відома відповідь на таке питання - твердження виключно про невигідні географічні умови розташування. Це твердження, на наш погляд, не є єдино вірним. Маємо підстави вважати, що уповільнений зріст, і, як наслідок, переведення Катеринослава на нове місце, були обумовлені цілим рядом факторів, що визначали весь розвиток краю в другій половині XVIII ст. В першу чергу, слід врахувати певну геополітичну ситуацію та її трансформацію у 1770-1780 рр. У 1774 р. територія Південної України, яка знаходилась під контролем Росії, була поділена на дві губернії: Новоросійську та Азовську. До Новоросійської губернії відійшли землі між Бугом та Дніпром, а до Азовської - між Дніпром та Доном. У 1775 році до цих губерній було приєднано землі колишньої Запорозької Січі. Одразу після створення Азовської губернії, губернатор "генерал-майор и кавалер" Василь Чертков розпочав діяльність по утворенню нового губернського міста. За дорученням Г.О.Потьомкіна Чертков вирушив у подорож територією губернії з метою пошуків місця для губернського центру. В.І.Тимофієнко висловлює точку зору, що це завдання він вирішив недостатньо кваліфіковано, про що свідчить обрана їм для губернського міста заболочена місцевість при впадінні річки Кільчень у річку Самару, в 8 верстах від лівого берега Дніпра [5, с 102]. Нове губернське місто передбачалося як місто-фортеця поблизу Дніпровської лінії укріплень (почала будуватися з 1770 року).

Будівництво міст-фортець передбачалося тоді по всій території Новоросії. Подібні наміри висловлює генерал-майор Андрій Медерер у рапорті 28 травня 1776 року на ім'я князя Потьомкіна: "…доношу о делах моих. Проекты Херсону, Славянску и Екатерининскому шанцу старался вскоре отделать и отправить обще с Господином Губернатором, немалые резоны заставляют их строить образом крепости…"[3, c. 14].

В середині квітня 1776 р. складені перші плани й кошториси на кам'яні будівлі м. Катеринослава. Губернський центр отримав ім'я на честь імператриці Катерини ІІ. Протягом 1776 року продовжується інтенсивна підготовка будівництва. В кінці 1776 р. виникло невеличке поселення будівників. Однак у 1776 р. Катеринослав Перший не був закладений, як це уявлялось тоді офіційно, тобто в момент закладки першого каменю будівлі за затвердженим проектом. Цей факт переконливо довів С.Б. Ревський на основі архівних джерел [3, c 15-16].

На початку 1777 року були затверджені проекти і тільки після цього почалася розбудова власне міста за проектами архітектора Н.Я. Алексєєва. Першими будівлями стали губернське правління, губернаторський будинок, казарми для солдатів, хати-мазанки. 1778 року освячена Святодухівська церква. До нового міста з Бєлєвської фортеці (сучасний Красноград) нарешті переїхали губернські органи. До 1781 р. населення зростає: "…явились сюда и купцы и ремесленники и разного звания люди…", частина вірмен та греків, що виїхали з Кримського півострова [1 c, 12-13]. В місті діяли чотири церкви: російська православна, грецька, католицька, вірменська апостольська. Катеринослав І робив спробу бути торговим центром, тут проводилися ярмарки, працювали шкіряна та свічна фабрики. У тому ж 1781 році тут налічувалося більш двохсот будинків та мешкало "…купцов 270, мещан и цеховых 874; разного звания людей 1050, всего 2194 душ"[1, c. 12-13].

Збереглися проектні плани забудови Катеринослава на Кільчені (РДВІА у Москві). Місто повинно було розташуватися біля р. Самари та її малих притоків. У північно-східній частині, у гирлі Кільчені, передбачалося збудувати фортецю (територія була найбільш захищена й домінувала над іншими районами міста). На південь від фортеці планувався центр. На захід від центру показаний "форштадт", проектувалося поділити його перпендикулярно системою вулиць. Плани 1779, 1781, 1782 рр. та статистичні дані показують, що хоч територія та населення Катеринослава збільшувалися, але повільними темпами, після 1781 р. суттєвих змін не відбулося [РДВІА, ф. ВУА, спр. 21927; 21928; 21929; 21930]. Катеринославу на р. Кільчені не прийшлося довго існувати на місці, яке було обране губернатором Чертковим. Місто збудували на заболоченій території, яка за умови весінніх паводків повністю ізолювалася та частково затоплювалася. Усе це створювало тяжкий клімат та викликало масові захворювання у населення, про що свідчив навіть головний лікар Шенгофель, який прибув сюди зі столиці в 1782 році. Він знайшов цю місцевість "…вредной для здоровья людей, неудобной и гибельной для благосостояния жителей…"[1, c. 14]. Крім цього судноплавство по р. Самарі було майже неможливим, а водний шлях був тоді найбільш вигідним для постачання різних товарів та продовольства. В 1784 р. в Катеринославі налічувалося 3575 чоловік "мужеска пола". Але питання про перенесення губернського центру на правий бік Дніпра було вже остаточно вирішено в указах 1783 та 1784 рр. Спробуємо проаналізувати причини такої ситуації. В 1783 р., після приєднання Криму, необхідність у новостворених містах, які виконували функції фортець, відпала. Було прийнято рішення ці поселення "…крепостями… более не почитать, обращая во внутренние города или посады."[4, c. 153]. Місто-фортеця поступається своїм історичним місцем задля нового типу міста - адміністративно-економічного центру. Відпала оборонна функція й у міста-фортеці, яким був Катеринослав на Кільчені. Якщо б Катеринослав І залишився на старому місці, то він, без сумніву, не міг відповідати більше вимогам губернського міста. Таке місто, особливо після 1783 р., повинно було розташовуватись на перехресті торгівельних шляхів, розширювати свою територію, розбудовувати промисловість. Катеринослав Перший в нових умовах неодмінно, раніше чи пізніше, прийшов би до занепаду. Засновані у 2 пол. XVIII ст. міста (і не тільки Катеринослав), яким відводили роль лише військових чи адміністративних центрів без подальшого розвитку економіко-виробничого сектора, в умовах значних геополітичних змін або занепали або поступово ліквідувалися.

30 березня 1783 року був виданий указ про з'єднання Азовської та Новоросійської губерній та утворення на їх базі Катеринославського намісництва. Згідно цього указу передбачалося визначити "…по выгодности местной" нове місто - центр намісництва. 22 січня наступного, 1784 року, видається указ, який визначив місцезнаходження нового міста з назвою Катеринослав - на правому боці р. Дніпро, біля Нового Кайдаку.

Згідно "Начертания города Екатеринослава", поданого губернатором Потьомкіним на розгляд Катерині ІІ, новий Катеринослав в перспективі мав стати "Третьою столицею" Російської Імперії - політичним, економічним, культурним центром усього південного регіону. Тут повинні були бути збудовані університет, академія мистецтв, консерваторія, найбільший у Росії "Храм Преображения Господня", величезний масив ткацьких фабрик. Найбільш важливою рисою, що виділяла нове місто на Дніпрі від старого губернського центру з тією ж назвою - Катеринослав, була відсутність будь-яких укріплень та регулярне планування центру в дусі класицизму. В проектах, що їх розробили видатні архітектори К. Геруа та І. Старов (1780 - початок 1790 рр.) місто оточене не земляними валами та бастіонами, а зеленими бульварами та системою парків уздовж ріки Дніпро.

Катеринослав Кільченський після цього "низведен" до статусу повітового міста та перейменований у Новомосковськ. Почався невідворотний занепад колишнього першого губернського центру. Адміністрація та частина населення швидко переїхали до форштадта майбутнього Катеринослава - козацького селища Нові Кайдаки. Туди ж перенесли деякі дерев'яні споруди. "По приглашению правительства" мешканці колишнього Катеринослава, а тепер Новомосковська почали виїжджати в різних напрямках, греки майже повністю виїхали у Таврію [6, c. 314-318]. 10 жовтня 1791 р. священик Святодухівської церкви Василь Власовський доповідав єпархіальному начальнику преосв. Амвросію Катеринославському: "В городе Новомосковске жителей, кроме городничего с штатною командою с ротой солдат и некоторого числа канцелярских служителей ныне уже никого не имеется; усе разошлись по разным местам ". За церковною відомістю 1792 р. тут показано 15 дворів та 327 "душ обоего пола". [1, c.18].

Незабаром була поставлена остання крапка в історії Катеринослава на р. Кільчені (Першого). Указом 26 вересня 1794 р. Новомосковськ "переведений" вище за течією р. Самари до козацького селища Новоселиця. Вірніше буде сказати, що Катеринослав Кільченський назавжди припинив своє існування, а слобода Новоселиця отримала нову назву - Новомосковськ. Будівлі колишнього губернського міста поступово зруйновані; більшою частиною розібрані. Ще в 1887 р. тут зберігалися фундаменти, рви та земляні насипи. Сьогодні, у зв'язку з будівництвом озера ім. Леніна на Самарі ця місцевість частково затоплена (крім о. Самарський та ще кількох островів), частина - біля селища Самарівка, використовується як присадибні ділянки.

Доля цих двох різних міст Південної України - Катеринослава на р. Кільчені (Першого ) та Катеринослава на р. Дніпро (Другого) відобразила як у дзеркалі процес економічного та політичного розвитку регіону. Ці населені пункти були названі однаково "у честь и славу" імператриці Катерини ІІ. На їх прикладі можна прослідкувати, як виникали міста в період заселення краю, які фактори безпосередньо до цього спричинялися, як проходив архітектурно-планувальний розвиток міст, становлення промисловості та ін.

В історіографії історії міста Катеринослава (Дніпропетровська) існує і наступна думка. Катеринослав заснований два рази, із річки Кільчень він "перебрався" на високий правий бік р. Дніпро. Та все ж більш переконливою слід визнати точку зору українського вченого М.П.Ковальського: "…якщо йдеться про місто, то треба вивчати не територію, яка хоч і мала ту саму назву, але не мала відношення до його нинішньої території (наприклад, цілком штучно, кон'юнктурно історія міста Дніпропетровська - Катеринослава розпочиналась з Катеринослава, який розміщувався далеко за межами міста і крім назви нічого спільного з ним не мав)" [2, c.13]. Тобто доводиться визнати, що два Катеринослава, не зважаючи на спільну назву - це є два різних міста, як за обставинами свого виникнення, так і за основними тенденціями подальшого розвитку.

Ось головні характерні риси, що відрізняють два міста одне від одного, та, зрештою, підкреслюють відсутність історичної спадкоємності (континуїтету) у їх розвитку.

1. Фактори, що сприяли утворенню міста:
у випадку Катеринослава І - це адміністративний фактор, та фактор безпосередньої військової загрози;
у випадку Катеринослава ІІ - відсутній фактор військової загрози, натомість велику роль, крім адміністративного, грають фактори економічного та культурного розвитку.

2. Віддаленість місць розташування:
Історичне ядро Катеринослава на Дніпрі (т. зв. Соборна гора) віддалене від ядра Катеринослава Кільченського (острів Самарський у Самарському водосховищі), щонайменше на 11 кілометрів.

3. Типологія цих двох міст та завдання, які мали на увазі вирішити за допомогою їх побудування:
Катеринослав І будувався як місто-фортеця, та мав слугувати містом розташування адміністративних органів.
Катеринослав ІІ будувався як місто з численними функціями: оборонна - відсутня зовсім; натомість присутня функція каталізації економічних та соціальних процесів; функція культурного центру Південної України.

4. Різні шляхи архітектурно-планувального розвитку міст: Катеринослав І - типове укріплене місто з фортецею та "форштадтами";

Катеринослав ІІ повинен був мати регулярне планування в стилі класицизму з повною відсутністю оборонних споруд, натомість передбачалося відвести цілий район під промислові, торгівельні споруди, пристані та ін.

5. Різні шляхи формування історичного центру міст: Історичний центр Катеринослава І формувався на основі адміністративних розпоряджень, без прийняття до уваги життєвих реалій;

Навпаки, історичний центр Катеринослава ІІ формувався кілька десятиліть з урахуванням географічних та економічних факторів (у низинній придніпровській частині міста).

Тобто, ці два Катеринослава зовсім не є схожі між собою за цілим рядом визначальних ознак, а якраз навпаки.

Розвиток міст Південної України в останні три десятиліття XVIII ст. виявився більш складним процесом, ніж відповідність розробленим "прожектам" та виданим "зверху" указам. Незалежно від них, міста саморозвивалися в природних та соціальних умовах їх існування, та залежно від об'єктивних історичних передумов.

Катеринослав Перший, заснований на Кільчені як місто-фортеця, на межі переходу від військових дій до мирного освоєння краю не мав майбутнього і тому він проіснував фактично близько десятиліття (юридично дещо більше). Катеринослав Другий, заснований на р. Дніпро з урахуванням історичних реалій, незважаючи на складну долю, зростав територіально, розвивався, і зараз є одним з економічних, промислових та культурних центрів України.

М.Е. Кавун

Бібліографічні посилання та скорочення:

1. Владимиров М.М. Первое столетие города Екатеринослава. 1787 - 9 мая - 1887. - Екатеринослав: Типография Я.М. Чаусского, 1887. - 275 с.
2. Ковальський М.П. Деякі проблеми теорії та методики історичного краєзнавства // Збірник рефератів доповідей обласної науково-практичної конференції з історичного краєзнавства. - Дніпропетровськ: Вид-во ДДУ, 1990. - С.11-13.
3. Ревский С.Б. Екатеринослав Кильченский: Историко-архитектурный очерк. - Днепропетровск: ДИСИ, 1974. - 96 с.
4. Саваренская Т.Ф., Швидковский Д.О., Петров Ф.А. История градостроительного искусства. Поздний феодализм и капитализм - М.: Стройиздат, 1989. - 391 с.: ил.
5. Тимофієнко В.І. З історії заснування міст на Півдні України // Український історичний журнал. - 1982. - № 10. - С. 102-105.
6. Феодосий (Макаревский). Материалы для историко-статистического описания Екатеринославской епархии. Церкви и приходы прошедшего XVIII столетия. - Екатеринослав: Типография Я.М. Чаусского, 1880. - Вып. I, II.

РДАДА - Російський державний архів давніх актів
РДВІА - Російський державний військово-історичний архів